Казки народів світу

українською мовою

Котигорошко


Якось був собі чоловік, і мав він шестеро синів та одну доньку. Йшли сини поле орати і наказали сестрі, щоб вона винесла їм обід.

- А де ви будете орати? Я ж не знаю.

А вони їй кажуть:

- Ми будемо тягнути скибу від дому і аж до тієї ниви, де будемо орати. А ти йди за тою борозною.

І пішли.

А змій, який жив за тим полем, побачив їхню борозну, закотив її, і протягнув свою, щоб вела до його палаців. А сестра пішла нести братам обід, та й пішла за змієвою борозною, і дійшла до змієвого двору. Змій її і схопив.

Вернулись брати ввечері додому і кажуть матінці:

- Ми цілісінький день орали, а ви нам не прислали обіду.

- Як же не прислала? Оленка вам понесла. Чи не заблукала по дорозі?

Брати відповідають:

- Підемо її шукати.

І пішли всі шестеро за тією борозною, і втрапили до змієвого двору. Приходять, а їхня сестра там.

- Братики мої любі, куди ж я вас подіну? Змій же вас вмить поїсть як прилетить.

Аж тут змій летить.

- А, - каже, - людським духом пахне. А що, молодці, битись прийшли чи миритись?

- Ні, - кажуть брати, - будемо битись!

- Ходімо на залізний тік!

Пішли на залізний тік битись. Та недовго бились: змій як ударив, і загнав їх всіх у той тік. Взяв їх ледь живих і закинув до темниці.

А чоловік та жінка чекають та й чекають синів, а їх все нема. Одного разу пішла жінка на річку прати, аж котиться по дорозі горошинка. Жінка взяла її та й з’їла.

І народився в неї згодом син. Назвали його Котигорошком.

Ріс той син як з води – мало літ, а вже такий великий виріс. Одного разу батько з сином копали колодязь, і докопались до великого каменя. Батько пішов кликати людей, щоб допомогли камінь витягнути, а Котигорошко взяв і сам його витягнув. Прийшли люди, побачили, і поторопіли. Злякались тої його сили, і хотіли його вбити. А він підкинув того каменя високо, люди злякались та й повтікали.

Копають батько та син далі, і докопались до великого шматка заліза. Котигорошко витягнув його і сховав.

Одного разу Котигорошко питається в батька та матері:

- Чи десь є у мене брати та сестра?

- Є, - кажуть батьки, - і сестра, і шестеро братів, але от таке з ними трапилось.

- То я, - каже, - піду їх шукати.

Батько та мати стали його вмовляти:

- Не йди, сину, шестеро пішли і загинули, як же ти один не загинеш!

- Ні, таки піду я! Як же не визволити свою кров?

Взяв те залізо, яке вони викопали, і поніс до коваля. Каже:

- Скуй мені, ковалю, булаву, і велику!

Як взявся коваль кувати, то таку скував, що ледь з кузні її винесли. Взяв Котигорошко ту булаву, підкинув, та й каже до батька:

- Я ляжу спати, а ви мене розбудіть, як через дванадцять діб булава летітиме.

І ліг спати. А на тринадцяту добу летить його булава. Батько збудив його, він підхопився, підставив пальця, булава вдарилась об нього і на два розлетілась. Він тоді каже:

- З цією булавою вже не можна йти визволяти братів та сестру, треба іншу викувати.

Поніс її знову до коваля. Каже:

- На, перекуй, та й так щоб по мені була.

Взявся коваль, кував- кував, та й ще більшу викував. Котигорошко і ту підкинув вгору і знову ліг спати на дванадцять діб. На тринадцяту добу летить на булава, аж реве, земля дрижить. Збудили Котигорошка, він підставив пальця, булава вдарилась, і цього разу трішки зігнулась.

- З цією вже можна йти шукати братів та сестру. Печіть, мамо, буханці, та насушіть сухарців.

Узяв свою булаву, в торбу поклав буханців та сухарів, попрощався з батьками і пішов. Пішов за бороздою і зайшов у ліс. Іде лісом, йде та йде. Приходить до великого двору. Увійшов у двір, тоді в дім. А змія нема, вдома лише сестра Оленка.

- Здорова була, дівчино! – каже Котигорошко.

⁃ Здоров був, парубче! Навіщо ти тільки сюди прийшов. Прилетить змій і тебе з‘їсть.

⁃ Та може вже не з‘їсть. А ти хто будеш?

⁃ Я була одна донька в батька та матері, але змій мене вкрав, а шестеро братів пішли мене визволяти та й загинули.

⁃ Де ж вони є? - питається її Котигорошко.

⁃ Змій закинув їх до темниці. А я й не знаю чи живі ще, чи вже може й нічого не залишилось від них.

⁃ То може я тебе визволю, - каже Котигорошко.

⁃ Та де вже тобі визволити? Шестеро не змогли, а ти он сам! - каже Оленка.

⁃ А побачимо! - відповідає Котигорошко.

І сів біля вікна, чекати на змія.

Аж летить змій. І тільки в хату та й зразу каже:

⁃ Фу, людський дух пахне.

⁃ Авжеж пахне, - каже Котигорошко. - То я прийшов.

⁃ Чого ж тобі, хлопче, треба? Будем битися чи миритися?

⁃ Де вже миритися! Будем битися!

⁃ Ходім на залізний тік!

⁃ А ходім!

Прийшли. Змій каже:

⁃ Бий ти.

⁃ Ні, - відказує Котигорошко, - бий ти спершу.

Змій як вдарив, що аж по кісточки його ввігнав в тік. Вирив ноги Котигорошко, махнув булавою, вдарив змія - і ввігнав того в залізний тік по коліна. Вирвався змій, вдарив знов Котигорошка, і тепер вже по коліна того ввігнав. Вдарив Котигорошко вдруге, і цього разу вже по пояс змія у тік ввігнав. А тоді вдарив втрете - і убив.

Тоді пішов у глибокі темниці, відчинив своїх братів, а вони ще ледь живі були. Забрав він братів, забрав сестру Оленку, все золото та срібло, що було у змія, і пішли вони додому.

Ідуть, а Котигорошко їм не признається, що він їхній брат. Йшли, йшли, та сіли під дубом перепочити. Котигорошко вморився після бою та й заснув. А шестеро братів стали радитись:

⁃ Будуть з нас люди сміятися, що ми шестеро змія не подужали, а він сам один його вбив. Та й добро змієве все собі забере.

Радились, думали, та й нарадились: поки спить та не чує, прив‘язати його до дуба, та міцно, щоб не вирвався, та й залишити - тут звірі його розірвуть. Так і зробили: прив‘язали, все забрали та й пішли собі.

А Котигорошко міцно спав і не чув. Проспав день, проспав ніч, прокинувся - аж він прив‘язаний. Як рвонувся - та й дуба з корінням вирвав. Взяв того дуба собі на плечі і пішов додому.

Прийшов додому, аж чує - брати вже прийшли і розпитують матір:

⁃ Мамо, а чи були у вас ще діти?

⁃ Та був син Котигорошко, пішов вас всіх визволяти.

Вони тоді кажуть:

⁃ А це ж ми його прив‘язали. Треба бігти бігом та відв‘язати.

А Котигорошко як пожбурить дубом в хату, ледь її не завалив.

⁃ Оставайтесь собі, коли ви такі! - каже. - А я піду по світу.

Та й знов пішов, тільки булаву на плечі взяв.

Йшов собі та йшов, аж бачить: там гора і тут гора, а між ними чоловік руками та ногами в ті гори вперся і розпихає їх. Каже до нього Котигорошко:

⁃ Дай Бог здоров‘я!

⁃ Дай Боже і тобі!

⁃ А що це ти, чоловіче, робиш?

⁃ Розпихаю гори, щоб був гарний шлях.

⁃ А куди ти йдеш? - питає Котигорошко.

⁃ Йду щастя шукати.

⁃ І я так йду. Як ти звешся?

⁃ Вернигора. А ти?

⁃ Котигорошко. А ходім разом!

⁃ Ходім.

Пішли вони разом. Йшли, йшли, та дойшли до лісу. Аж бачать - чоловік серед лісу як махне рукою - і дуби вивертає з корінням.

⁃ Дай Боже здоров‘я!

⁃ Дай Боже і вам!

⁃ А що це ти, чоловіче, робиш?

⁃ Дерева вивертаю, щоб шлях був просторіший.

⁃ А куди йдеш?

⁃ Щастя йду шукати.

⁃ І ми так ідемо. А як звешся?

⁃ Вернидуб. А ви?

⁃ Котигорошко та Вернигора. Ходім разом!

⁃ Ходім.

Пішли втрьох. Дійшли до річки та бачать: чоловік із здоровенними вусами сидить над річкою. Як крутнув вусами, вода і розступилась, що й по дну можна перейти. І вони до нього:

⁃ Дай Бог здоров‘я!

⁃ Дай Боже і вам!

⁃ А що це ти робиш, чоловіче?

⁃ Відвертаю воду, щоб річку перейти.

⁃ А куди йдеш?

⁃ Щастя йду шукати.

⁃ І ми так ідемо. А як звешся?

⁃ Крутивус. А ви?

⁃ Котигорошко, Вернигора та Вернидуб. Ходім разом!

⁃ Ходім.

Йдуть вони всі разом. Та й так добре їм! Де гора на дорозі - Вернигора її перекине; де ліс - Вернидуб його виверне; де річка - Крутивус воду відверне. Зайшли вони аж до великого лісу, а в лісі стоїть хатка. Увійшли, а в хатці нікого нема. Котигорошко каже:

⁃ Тут ми і заночуємо.

Переночували, а на другий день Котигорошко каже їм:

⁃ Ти, Вернигоро, залишайся вдома та вари їсти, а ми втрьох підемо на полювання.

Пішли вони, а Вернигора наварив їсти і ліг відпочивати.

Аж стукає хтось у двері.

⁃ Відчини!

⁃ Невеликий пан, відчиниш собі сам! - відказує Вернигора.

Двері відчинились і знов хтось кричить:

⁃ Пересади через поріг!

⁃ Невеликий пан, перелізеш сам!

Коли влазить до хати маленький дідок, а борода аж за ним волочеться. Вхопив Вернигору за чуба і почепив на кілок на стіні. А сам все, що було готове, виїв, випив, у Вернигора зі спини ремінь шкіри видрав і пішов собі геть.

Вернигора крутився - крутився, якось з того кілочка зліз, кинувся знову варити, поки всі поприходили то він вже й доварює.

⁃ Чого ж це ти запізнився з обідом?

⁃ Та трохи задрімав.

Наїлись вони і полягали спати.

На другий день втсали, і Котигорошко каже їм:

⁃ Тепер ти, Вернидубе, залишайся, а ми підемо на полювання.

Пішли вони, а Вернидуб наварив їсти і ліг відпочивати.

Аж хтось стукає у двері.

⁃ Відчини!

⁃ Невеликий пан, відчиниш собі сам! - відказує Вернидуб.

Двері відчинились і знов хтось кричить:

⁃ Пересади через поріг!

⁃ Невеликий пан, перелізеш сам!

Коли лізе маленький дідок, і борода за ним волочеться. Вхопив Вернидуба за чуба і почепив на кілок. А сам все, що було готове, виїв, випив, у Вернидуба зі спини ремінь шкіри видрав і пішов собі геть.

Вернигора тлумився - тлумився, якось з того кілка зліз, кинувся знову варити. Коли поприходили товариші.

- Чого ж це ти з обідом запізнився?

⁃ Та задрімав трохи.

А Вернигора мовчить, здогадався що було.

На третій день вдома залишився Крутивус, - і з ним те саме сталось. А Котигорошко каже:

- Але ж і лінивці ви обід варити! Завтра ви йдіть на полювання, а я залишусь вдома.

Наступного ранку так і зробили: ті троє йдуть на полювання, а Котигорошко вдома. Наварив він їсти і ліг перепочити. Аж хтось у двері грюкає:

- Відчини!

Відчинив двері, а там дідок маленький, а борода така що аж волочеться.

- Пересади через поріг!

Котигорошко його пересадив. А дідок все до нього пнеться та й пнеться.

- Чого тобі? – питається Котигорошко.

- А ось чого – каже дідок, доп’явся до чуба, тільки хотів вхопити, а Котигорошко:

- А ти хто такий! – вхопив діда за бороду, взяв сокиру, потяг до лісу, розколов дуба, заклав у розколину дідову бороду і защепив її там.

- Коли ти такий, дідусю, - каже, - що одразу до чуба пнешся, то посидь собі отут, а я потім прийду.

Вернувся до хати, а товариство вже поприходило.

- А як обід?

- Давно готовий.

Пообідали вони, а Котигорошко тоді каже:

- Ходіть зі мною, я вам таке диво покажу, що ну!

Привів їх до того дуба, а там ні дідка, ні дуба нема: дідок вивернув дуб з корінням і потягнув за собою.

Тоді Котигорошко розказав товаришам, що він зробив, а вони і признались, що їх дідок за чуба до кілка чіпляв та ремені зі спини видирав.

- Е, - каже Котигорошко, - коли він такий, то ходіть но його шукати.

А де той дідок тяг дуба – там і слід, то вони за ним і пішли. І дійшли до такої глибокої ями, що й дна не видно. Котигорошко каже:

- Вернигоре, лізь туди.

- Е ні.

- Тоді ти, Вернидубе.

Але і Вернидуб не захотів, і Крутивус також.

- Коли не хочете, то я сам полізу. – Каже Котигорошко. – Давайте плести шнури.

Наплели вони шнурів, Котигорошко намотав кінець на руку і каже:

- Спускайте мене.

Почали спускати, дуже довго спускати, що аж дістали дна, на іншому світі. Став Котигорошко там ходити і дивитись, і угледів палац великий. Увійшов в той палац, а там все у золоті і дорогому камінні, та аж сяє. Іде він палацом, і вибігає назустріч йому королівна. Та така ж гарна, що ніде на світі більше такої немає.

- Чоловіче добрий, - каже, - чого ти сюди прийшов?

- Та я, - відповідає Котигорошок, - шукаю діда маленького, а борода аж за ним волочеться.

- Дідок свою бороду з дуба визволяє. – Каже вона. – Та не йди до нього, він тебе вб’є. Вже багато люду повбивав.

- Не вб’є, - каже Котигорошко, - адже то я йому ту бороду защепив. А ти чого тут живеш?

- Та мене цей дід вкрав і в неволі тримає.

- То я тебе визволю. Веди мене до нього.

Вона й повела. Прийшли до дідка, а він вже визволив бороду. Побачив Котигорошка і каже:

- Ти чого прийшов? Битися чи миритися?

- Де ж з тобою миритися, - каже Котигорошко, - будемо битися.

Почали вони битись. Довго бились, та таки вбив Котигорошко дідка своєю булавою. Тоді разом із королівною зібрали все золото та дороге каміння у три мішки, і пішли то тієї ями, якою спускались. Прийшли, і Котигорошко гукає:

- Агов, товариші, чи ви ще є?

- Є!

Він прив’язав до шнура один мішок і сіпнув, щоб тягнули. Витягнули, і спустили знову шнур. Він прив’язав другий мішок.

- І це ваше, - каже.

Тоді і третій мішок віддав їм. А тоді прив’язав королівну і каже:

- А це вже моє.

Витягнули ті троє королівну, ще Котигорошка треба тягнути. А вони радяться:

- Навіщо нам його тягнути? Нехай і королівна наша буде. Підтягнемо його вгору, а тоді пустимо, - він впаде і розіб’ється.

А Котигорошко здогадався, що вони надумали. Взяв прив’язав до шнура каменюку і гукає:

- Тягніть мене.

Вони підтягнули її високо, і кинули. Каменюка тільки гуп!

- Отакі ви добрі, - каже Котигорошко.

Пішов він підземним світом. Коли найшли хмари, вдарив дощ і з градом. Він заховався під дубом, аж чує – на дубі пищать грифенята в гнізді. Він заліз до них і прикрив їх своєю свитою. Пройшов дощ, прилітає великий гриф, їхній батько. Побачив, що діти від дощу вкриті і питає:

- Хто ж це вас вкрив?

А діти відповідають:

- Як не з’їси його, то ми розкажемо.

- Ні, - каже, - не з’їм.

- Під дубом чоловік сидить, то він нас накрив.

Гриф прилетів до Котигорошка і каже:

- Кажи, що ти хочеш. Я тобі все що завгодно дам, бо то вперше, що діти мої залишились живі. А то все я полечу геть, а тут дощ і з градом, вони в гнізді і потонуть.

- Винеси мене, - каже Котигорошко, - на верхній світ.

- Непросте ти захотів. Та що зробиш, треба летіти. Візьмемо з собою шість діжок м‘яса та шість діжок води. Як я летітиму і поверну голову вправо, то ти мені дай трохи м‘яса, а якщо вліво - то трохи води. А інакше не долечу і впаду.

Взяли вони шість діжок м‘яса та шість діжок води, сів Котигорошко на грифа, та й полетіли. Летять і летять, як поверне гриф голову направо - Котигорошко дає йому шмат м‘яса, а як наліво - то трохи води. Довго так вони летіли, вже от-от долетять до цього світу. Коли гриф повертає голову направо, а в діжках уже ні шматочка м‘яса нема. Тоді Котигорошко відрізав в себе литку і дав грифові. Вилетіли, і гриф питає:

⁃ Чого це ти мені такого доброго м‘яса дав аж наприкінці?

Котигорошко показав свою ногу і каже:

⁃ От чого.

Тоді гриф виригнув литку, полетів за цілющою водою, покропив ногу, литка і приросла.

Гриф тоді повернувся до своїх діток, а Котигорошко пішов шукати своїх побратимів. А вони вже пішли туди, де тої королівни батько був. Там собі поживають і тільки сваряться між собою: кожен хоче з королівною оженитись, і все ніяк не помиряться між собою.

Аж приходить Котигорошко. Вони полякались, а він їм каже:

⁃ Ви мене зрадили, то мушу я вас покарати.

І покарав.

А сам одружився з королівною, і вони собі добре тепер живуть.