Сестричка та її братик золотий баранчик
Жили собі сестричка та братик. Тато й мама їхні повмирали, і лишилися сирітки зовсім самі. Що їм робити? Пішли вони в поле. Ідуть собі ідуть, коли застав їх дощ, а після дощу бачать в коровʼячих слідах — дощівка. Каже хлопчик:
- Сестричко, хочу напитись водички.
- Не пий, братику, тут корови йшли, станеш золотим бичком.
Він послухався сестри, і пішли вони далі. Аж бачать — тепер вже кінські сліди.
- Сестричко, я так хочу напитись з цих слідів водички, — каже братик.
- Не пий, братику, бо коні тут йшли, станеш золотим коником.
Він послухався і цього разу. Ідуть вони далі — трапились їм овечі сліди. Братик враз припав до одного сліду, сьорбнув води — й тут же став золотим баранцем.
Заплакала сестричка, взяла золотого баранчика на руки та й іде далі. Коли дивиться — стоїть у полі скирта сіна. Вилізли вони на те сіно та й сидять.
В той час там князенко їхав зі своїми хортами на полювання. Раптом почали ті хорти дертись на скирту. Князенко послав слуг подивитись що ж там є таке на скирті.
Ті відігнали хортів, знайшли дівчинку і кричать: «Тут панна і золотий баранець»
— То зніміть їх і приведіть до мене! — каже князенко.
Побачив він їх, і забрав до себе, а в красуню - дівчину так закохався, що взяв з нею шлюб, і вже вони живуть собі разом, вже й дитятко у них є.
А в того князенка служила ключницею циганка. Одного разу поїхав він на полювання, а та циганка й кличе князівну: «Гайда зі мною на ріку купатися».
Прийшли вони до ріки, стали на кладці, а циганка зіштовхнула дівчину в воду — та й утопилася. І стала вона золотою качечкою.
А циганка вбралася у її одежу, лягла на її ліжко й наказує слугам:
— Заріжте мені золотого баранчика, зготуйте і принесіть на золотому підносі!
А слуги думають, що вона княжна, та й дивуються між собою:
— Як же ми можем його різати, то ж її братик?
От бере золотий баранчик сестрине дитятко на золоті ріжки, несе його до ріки і промовляє:
Виплинь, виплинь, злотна каче,
твоє дитя ревно плаче!
А на мене гострять ніж...
Виплинь, качечко, скоріш
— розвіємо жаль!
Золота качечка виплине, притулиться до свого дитятка, поплаче з братиком та і знову поплине. А баранчик візьме те дитятко на ріжки — і вертається до двору. А циганка все наказує слугам:
- Заріжте вже мені того баранчика!
- А ті не хочуть: жаліють його, золотого.
Коли це вертається князенко з полювання. Дивиться - несе баранчик його дитятко.
Князенко тихенько крадеться за ним, за ним... От бачить, як баранчик став над рікою та й кличе:
Виплинь, виплинь, злотна каче,
твоє дитя ревно плаче!
А на мене гострять ніж...
Виплинь, качечко, скоріш
— розвіємо жаль!
Качечка виплила та й стали плакати вони разом з баранчиком. Князенко вискочив з-за кущів, зловив ту золоту качечку — вона й знову перекинулась на його князівну.
- Що ти тут робиш? — дивується він.
- А те роблю, що твоя циганка мене втопила, і братика мого згубити хотіла.
Узяв тоді князенко, посадовив ту циганку на бистрого коня, і вивіз циганку в далеке поле, і більше ніхто її ніколи не бачив. І вже з того часу жили вони собі щасливо, а золотий баранчик знову став славним хлопцем і одружився, кажуть, з самою королівною.