Ріпка (Івана Франка)
Був собі дід Андрушка, а в нього баба Марушка,
А в баби донечка Мінка, а в донечки собачка Хвінка,
А в собачки товаришка — киця Варварка,
А в киці вихованка — мишка Сіроманка.
Раз навесні узяв дід мотику,
Скопав у городі грядку велику,
Гною трохи наносив,
Грабельками підпушив,
Зробив пальцем дірку та й посадив ріпку.
Працював дід не марно,
Зійшла ріпка гарно.
Щодень ішов дід у город,
Набравши води повен рот,
Свою ріпку поливав,
Ріпці рости помагав.
Росла дідова ріпка, росла!
Спершу така, як мишка, була,
Тоді, як кулак,
Тоді — як буряк,
тоді — як два, а далі стала така,
Як дідова голова.
Тішиться дід, аж не знає де й стати:
— Час, — каже, — нашу ріпку витягати.
Пішов він на город — гуп, гуп!
Узяв ріпку за зелений чуб,
Тягне руками,
Упирається ногами,
— промучився увесь день,
А ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе він бабу Марушку:
- Ходи, бабусю, не лежи,
мені ріпку вирвати поможи!
Пішли вони на город — гуп, гуп!
Узяв дід ріпку за зелений чуб,
Баба діда за сорочку.
Смикає дід ріпку за гичку, смикає баба діда за сорочку,
Тягнуть руками,
Упираються ногами,
— промучились увесь день,
А ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе баба донечку Мінку:
— Ходи, доню, не лежи,
Нам ріпку вирвати поможи!
Пішли вони на город — гуп, гуп!
Узяв дід ріпку за зелений чуб,
Баба діда за сорочку,
Дочка бабу за торочку
Тягнуть руками,
Упираються ногами,
Промучились увесь день,
А ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе дочка собачку Хвінку:
— Ходи, Хвіночко, не лежи,
Нам ріпку вирвати поможи!
Пішли вони на город — гуп, гуп!
Узяв дід ріпку за зелений чуб,
Баба діда за сорочку,
Дочка бабу за торочку,
Собачка дочку за спідничку
Тягнуть руками,
Упираються ногами,
Промучились увесь день,
А ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе собачка кицю Варварку:
— Ходи, Варварко, не лежи,
Нам ріпку вирвати поможи!
Пішли вони на город — гуп, гуп!
Узяв дід ріпку за зелений чуб,
Баба діда за сорочку,
Дочка бабу за торочку,
Собачка дочку за спідничку,
Киця собачку за хвостик.
Тягнуть руками, тягнуть і зубами,
Упираються ногами
Промучились увесь день,
А ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе киця мишку Сіроманку:
— Ходи, Сірочко, не лежи,
Нам ріпку вирвати поможи!
Пішли вони на город — гуп, гуп!
Узяв дід ріпку за зелений чуб,
Баба діда за сорочку,
Дочка бабу за торочку,
Собачка дочку за спідничку,
Киця собачку за хвостик,
Мишка кицю за лапку
Як потягли, як потягли, та й витягли — ГУП!!!
Упала ріпка на діда Андрушку,
Дід на бабу Марушку,
Баба на донечку Мінку,
Дочка на собачку Хвінку,
Собачка на кицю Варварку,
А мишка — шусть у шпарку!