Арканзаський мандрівник
Однієї дощової осені мандрівник загубився в горах Арканзасу. Він був стомлений і голодний, таким же був його кінь. Наближалась ніч. Раптом він побачив хижку. На ґанку сидів скотар, і грав одну і ту саму мелодію знову і знову.
Мандрівник попросив у скотаря їжі та води для себе та свого коня. Скотар відповів:
- У будинку нічого немає.
Мандрівник запитав, де знаходиться наступний будинок. Скотар сказав:
- Навіть не знаю. Я ніколи там не бував.
Розчарований мандрівник запитав, чи може він переночувати. Скотар відповів: - Будинок протікає. Ми з дружиною спимо на єдиному сухому місці.
- Чому ти не полагодиш дах? - спитав мандрівник.
- Неможливо полагодити дах у дощовий день.
Увесь час скотар продовжував награвати ту саму мелодію знову і знову.
Мандрівник різко сказав:
- Чому ти не перестанеш грати цю мелодію?
- Не можу красиво зіграти кінець.
Мандрівник взяв скрипку, і зіграв кінець мелодії.
- Незнайомцю, - сказав скотар, - хапай собі стільця і сідай. Друже, відріж шмат оленя і зготуй його собі. Синку, дістань віскі і постав коня в сарай. Просто грай, незнайомцю. Сьогодні вночі , ти можеш спати на сухому місці!
Арканзаська байка