Торбинко, потрусись!
Жив колись один бідний чоловік, і мав він трохи жита. Почав він його сіяти, аж прийшов вітер і все забрав. От і каже йому жінка:
- Іди та й шукай того вітра.
Знайшов чоловік вітра в одному яру, а той питає:
- Що ти хочеш?
Чоловік каже йому, що бідний дуже, хай би повернув йому його жито. Вітер на те йому:
- Ось даю тобі торбинку. Як тільки скажеш: «Торбинко, потрусись!», вона тобі дасть, що захочеш.
Подякував чоловік вітру і пішов радий додому. Прийшов, сів за стіл, покликав своїх восьмеро дітей, і каже:
- Торбинко, потрусись!
Торбинка потрусилась, і одразу різна їжа була на столі. Всі їли з великою радістю.
Коли гарно поїли, жінка придумали покликати в гості священика. Священик прийшов, поїв, попив, а тоді каже:
- Дорогий Мартінку, позич мені свою чарівну торбинку хоча б на три дні. Хочу тільки своїй господині показати, що можу наварити без вогню і без полум’я, і тобі її принесу.
Чоловік йому й позичив.
Коли священик мав торбинку, покликав до себе гостей зі всіх країн, щоб навідались до нього у неділю. А тим часом минули три дні. Мартін вже дуже чекав своєї торбинки. На третій день сам пішов по неї. А священик йому й каже:
- Навіщо тобі та торбинка? От у мене гості, мені потрібна. На тобі пів хлібини і йди собі додому. Торбинка тепер моя.
А вдома жінка та діти плачуть, і кажуть:
- Ти сам винен, навіщо торбинку віддавав?
Жінка тоді каже йому:
- Іди знову до вітра і проси другу.
Чоловік її послухав, прийшов до вітра і просить другу. Вітер йому й каже:
- Я ж тобі казав щоб ти нікому не хвалився. А ти багача у гості покликав. Тепер йди знов до нього, нехай за неї тобі віддає.
Чоловік тоді знову сильно просить:
- Пожалій, добрий вітру, мене і моїх бідних дітей, дай ще одну.
Вітер змилувався над ним, і дав йому ще одну торбинку. Чоловік радий-радісінький прийшов додому. Покликав жінку та дітей до столу, поклав торбинку та й каже:
- Торбинко, потрусись!
Торбинка потрусилась, і як вибігли з неї дев’ять ціпків, та як стали бити усіх зразу. І був там великий ґвалт. Кричали більше, а найбільше з них жінка. Повибігали вони надвір, а ціпки й назад поховались.
Взяв чоловік ту торбинку і пішов до попа. А той саме в хаті був. І давай просити в нього торбинку або пирога з повидлом. Ну священик і пішов по пироги. А торбинка на кілочку висіла.
Поки священик ходив до печі по пироги, Мартін витягнув свою торбинку, попівську з кілочка зняв, і замість неї свою повісив. І чекає на священика.
Той повернувся, подивився на кілочок, бачить що висить торбинка. Нічого поганого і не подумав. Дав Мартіну пироги та й каже:
- Ти, дурню, більше до мене не приходь. Іди працюй собі, а торбинка моя. Я тобі за неї вже заплатив.
Мартін з радістю пішов собі від попа, адже мав першу торбинку з собою. Попрощався і повернувся додому. Прийшов додому, поїв, попив, і чекає, що ж буде робити священик з тою торбинкою.
Поприходили до попа гості, а він наказав нічого не варити. І каже своїй господині:
- Ні про що не маєш турбуватись, я вже сам все приготував.
О дванадцятій годині гості посідали за стіл. Піп поклав торбинку на стіл та й каже:
- Торбинко, потрусись!
Торбинка потрусилась, і як вибігло з неї дев’ять ціпків, та й давав бити гостей. Ціпки б’ють, а гості до кучерів кричать:
- Запрягай, бо повбивають нас!
В двері всі не влізли, то мусили через комин тікати. І кричать:
- Ніколи більше в гості до попа не прийдемо, бо нам тут всім голови побили.
Піп відніс торбинку бідному селянину і більш ніколи про неї не згадував.