Старий Султан
В одного селянина був вірний пес, і називався він Султан. Постарів він, повипадали в нього зуби, і не мав він тепер чим кусати. Одного разу стояли селянин зі своєю дружиною біля порогу, а він і каже:
- Завтра я збираюсь застрелити старого Султана. Ні на що він вже не годиться.
Дружина пожаліла вірного пса каже:
- Адже ж він нам вірно служив стільки років. На потрібно тепер годувати його з милості.
- Що ж ти таке кажеш, мабуть розум втратила. В нього ж і зубів вже немає. Жоден злодій не боїться його. Службу свою вже відслужив, то може забиратись геть. Коли він нам служив то ми його добре годували.
Бідний пес весь цей час лежав поряд, на сонечку, і все це чув. Стало йому сумно що завтра настане його останній день. А в пса був хороший друг – вовк. Ввечері пес пробрався до нього в ліс і почав жалітись на свою долю.
- Послухай, куме, - сказав йому вовк, - заспокійся. Я врятую тебе з біди, дещо я придумав. Завтра на світанку твій хазяїн з дружиною підуть косити сіно. А так як вдома більш нікого не буде, то свою маленьку дитинку візьмуть з собою. Коли вони працюють, то кладуть дитинку в тінь під кущами. А ти лягай біля неї, ніби стережеш. Я вийду з лісу і потягну дитину. А ти кинься за мною, ніби відбити її хочеш. Я дитину кину і ти її назад батькам принесеш. Вони подумають що ти її врятував і будуть тобі такі вдячні, що не те що зла тобі не вчинять, а навпаки, в такій милості в них будеш, ні в чому тобі з того часу не відмовлять.
Така ідея псу сподобалась. Задумано – зроблено. Як побачив батько що вовк вкрав його дитину і втікає з нею по полю то став кричати, а коли старий Султан приніс її назад то почав його гладити і казати:
- Тепер я тебе в образу не дам, до самої смерті буду годувати тебе з милості.
І каже дружині:
- Йди швидше додому і навари старому Султану смачної юшки, адже йому важко кусати. І візьми з мого ліжка м’яку подушку. Я дарую її Султану, нехай спить на ній.
З того часу старому Султану стало дуже добре жити, що й не міг бажати нічого кращого. Невдовзі після того прийшов вовк його навідати, і дуже втішився що все так вийшло.
- Ну, куме, прийдеться тобі один раз вдати, ніби ти нічого не бачиш, а я дочекаюсь можливості і вкраду в твого хазяїна жирну вівцю. Якщо сьогодні жити одному то дуже важко приходиться.
- Ну ні, на таке ти не розраховуй. Я вірний своєму хазяїну. На таке я не згідний.
Вовк подумав що пес просто так це сказав. Підкрався вночі, щоб вкрасти вівцю. Але вірний Султан розголосив хазяїну про задум вовка. Той його підстеріг і пообдирав вовку боки. Вовку вдалось вирватись і ,втікаючи, він викрикнув:
- Постривай, поганий товаришу, ти в цьому ще розкаєшся.
Наступного ранку послав вовк дику свиню, щоб привела пса в ліс, для того щоб там вирішити справу. Нікого старий Султан не знайшов собі на підмогу крім кицьки, але й та була без одної лапки. І ось пошкандибали вони, а кицька від болю ад хвоста підняла трубою.
Вовк і дика свиня вже чекали їх у лісі. Здалеку здалось їм що супротивник несе шаблю – її нагадав їм хвіст кицьки. А ще вона дивно кульгала, ніби збирала каміння, щоб кидати в них. Напав на них страх, дика свиня заховалась у кущі а вовк вистрибнув на дерево.
Пес та кицька дуже здивувались, не заставши нікого на місці. Правда, дика свиня не повністю сховалась, з листя стирчали кінчики її вух. Кицька підозріло оглядалась, коли дика свиня заворушила вухами. Кицька подумала, що в кущах миша, стрибнула туди і боляче вкусила свиню. Свиня почала втікати і крикнула:
- Головний винуватець сидить на дереві.
Пес та кицька глянули вгору і побачили вовка. Той засоромився того, що повівся як боягуз, і помирився з псом.