Солом'яний бичок - смоляний бочок
Жили собі дід та баба. Дід гнав смолу, а баба по хаті робила. Якось стала баба діда просити:
- Зроби но мені солом’яного бичка!
- Чи ти при свому розумі? Навіщо тобі солом’яний бичок?
- Буду його пасти!
Що тут поробиш, зробив дід солом’яного бичка, а боки йому смолою засмолив. Зранку взяла баба прялку і пішла бичка пасти. Сидить собі на горбочку, пряде та приспівує:
- Пасись, пасись бичок - смоляний бочок.
Пряла, пряла та й задрімала. Тут з темного лісу, з великого бору, біжить ведмідь. Зобачив бичка, підбіг до нього та й питає:
- Ти хто такий?
- Я солом’яний бичок - смоляний бочок.
- Дай смоли, мені собаки боки подерли.
Бичок знай собі мовчить. Ведмідь тоді розлютився, вхопив бичка за бочок і зав’яз. Бабка прокинулась і давай кричати:
- Дід, дід, біжи скоріше, бичок ведмедя вловив!
Дід схопив ведмедя і в погреб кинув. На другий день знову взяла баба прялку і пішла бичка пасти. Сидить собі на горбочку, пряде та приспівує:
- Пасись, пасись бичок - смоляний бочок! Пасись, пасись бичок - смоляний бочок!
Та й знову задрімала. Коли з темного лісу, з великого бору, біжить вовк. Зобачив бичка, підбіг до нього та й питає:
- Ти хто такий?
- Я солом’яний бичок - смоляний бочок.
- Дай смоли, мені собаки боки подерли.
- Бери.
Вхопив вовк бичка за бочок і зав’яз. Бабка прокинулась і давай кричати:
- Дід, дід, бичок вовка вловив!
Дід прибіг, схопив вовка і в погреб до ведмедя кинув. Ось пішла бабка третій день бичка пасти. Сидить собі на горбочку, пряде та приспівує:
- Пасись, пасись бичок - смоляний бочок! Пасись, пасись бичок - смоляний бочок!
Та й задрімала. Коли з темного лісу, з великого бору, біжить лисиця. Зобачила бичка, підбігла до нього та й питає:
- Ти хто такий?
- Я солом’яний бичок - смоляний бочок.
- Дай смоли, мені собаки шкурки подерли.
- Бери.
Вхопивла лисиця бичка за бочок і також зав’язла. Бабка прокинулась і давай кричати:
- Дід, дід, бичок лисичку вловив!
Дід і лисичку в погреб кинув. Он вже їх там скільки зібралось. Сів дід коло погреба і став ножа точити, та й говорить:
- Хороша в ведмедя шкура, тепла. Добрий тулуп буде!
Ведмідь почув то, злякався:
- Не ріж мене, відпусти на волю! Я тобі меду принесу!
- А не обманеш?
- Не обману!
- Ну дивись! - и відпустив ведмедя. А сам знову ножа сів точити. Вовк то чує та й питає:
- Для чого знов ножа точиш, діду?
- А от шкуру з тебе зніму і шапку собі на зиму пошию.
- Відпусти мене! Я тобі овець прижену!
- Ну дивись, тільки не обмани. - і відпустив вовка на волю. А сам сів ножа точити.
- Скажи мені дідусю, навіщо ножа знову точиш? - питає з-за дверей лисичка.
- Хороша в тебе шкурка, добрий ворот старусі моїй вийде. - відповідає дід.
- Ой, не знімай з мене шкурки! Я тобі курей, качок да гусок прижену!
- Ну дивись, тільки не обмани. - і відпустив лисичку на волю.
На другий день, тільки но стало світати чує дід стук в двері, пішов відкривати, а там ведмідь цілий вулик меду притягнув. Тільки-тільки встиг дід мед сховати, знову в двері “тук-тук”! Вовк вівець нагнав, а тут і лисичка курей, качок та гусок пригнала. Дід радіє, баба радіє. Стали вони жити поживати і добра наживати. Та й за бичка не забували.