Матері свої діти - найкращі
Була сова і висиділа вона собі дітей - трохи витрішкуватих, трохи лапатих, але так вже ними тішиться та й натішитись не може.
⁃ Ох, ви ж мої чубатенькі! Ох, ви ж мої лапатенькі! Ох, ви ж мої окатенькі!
А вони сидять, роти пороззявляли, бо їсти хочуть. То сова летить з гнізда, поживи їм принести. Летить, а на зустріч їй орел.
⁃ Куди це ти летиш, орле? - питає його сова.
⁃ Та куди ж... По здобич. Може знайду пташеняток якихось, чи ще щось, то й поживлюсь собі.
Сова злякалась, і почала просити:
⁃ Орле сизокрилий! Прошу тебе та благаю! Не поїж моїх дітей!
І так сова просила, так благала, що орел зглянувся на неї та й каже:
⁃ Ну, гаразд. Не буду твоїх дітей чіпати. Та ти скажи мені, які то вони, твої діти. Як буду знати якусь ознаку, то й не займатиму їх.
⁃ Яку ж ознаку? – задумалась сова. – Як побачиш найкращих пташенят, то то будуть мої.
⁃ Ну добре. – каже орел.
І полетів дальше. Та поїв найгірших пташенят яких тільки колись бачив. Коли сова вертається, а то він її пташенят поїв…