Лисиця та рак
Біжить одного разу лисиця через поле. Добігає до річки, і бачить – рак виліз на камінь і точить клешні, щоб гостріші були.
- Здоров був, раче! – каже йому лисичка. – Ти, мабуть, готуєшся траву косити, що так клешні гостриш.
Рак привітався з лисичкою і каже:
- Я своїми клешнями роблю те ж, що ти зубами. Того і треба щоб гострі були.
А лисичка йому на те:
- Тепер я розумію чого люди з тебе сміються, коли кажуть що ти сім років по воду ходив та й ту на порозі розлив. Як же ходити по світу, коли зуби на ногах. Признайся, що правду таки про тебе говорять!
- Може колись воно і було правдою, але тепер брехнею стало. Якщо хочеш, то побіжимо наввипередки. Я тобі ще й на один скок вперед ходу дам. Біжімо до тієї осички, що стоїть там на узліссі.
- Як ти так кажеш, то біжімо. – каже йому лисичка.
Вернулась лисичка до лісу, стала на один скок попереду рака і чекає, поки той скаже бігти. А рак вчепився за лисиччиного хвоста, підібрав усі вісім ніг та й гукнув:
- Но!
От лисичка і почала бігти вздовж поля. Добігла до осики та й обернулась подивитись, де ж той рак повзе. Аж тут чує позаду себе:
- Ох і забарилась же ти, лисичко! Я вже й на осику вилазив, щоб подивитись чи скоро ти прибіжиш.
Дуже здивувалась лисичка, аж рота роззявила.
- Де ж таке бачено! – каже.
І більше не сміялась з рака.