Казки народів світу

Були собі дід та баба, і не було в них дітей. Так удвох і постаріли.

Одного разу у неділю баба напекла пиріжків з маком, і поставила гарячими на віконце. Та й каже:

- Це тобі, дідусю, а це – мені. Це тобі, дідусю, а це – мені.

Аж тут підкралась лисичка, вхопила з віконця пиріжка та й слід її простив. Вибігла в поле, сіла собі, виїла весь мак з пиріжка, а всередину сміттячка напхала… Зліпила його та й далі пішла. Аж бачить, пастухи пасуть телят. Прибігла вона до тих пастухів:

- Здорові були, хлопці!

- І тобі доброго здоров’я!

- Хлопці, а поміняйте мені вашого бичка на маковий пиріжок.

Довго вона їх намовляла але вони не хотіли. Та знайшовся дурний, поміняв бичка на маковий пиріжок. Лисичка взяла бичка і каже:

- Пиріжок гарячий, то не їжте його поки я за гору не зайду.

Загнала лисичка бичка за гору, догнала до лісу, прив’язала до дуба, і пішла до лісу щоб дерев на сани нарубати.

- Рубайся, деревце, криве і рівне. Рубайся, деревце, криве і рівне.

Нарубала дерев, зробила саночки і запрягла в них бичка. І давай поганяти:

- Гей-гей, бичок-третячок, на маковий пиріжок виміняний.

Звідки не візьмись раптом вовчик-братик їй на зустріч.

- Доброго здоров’я, лисичко-сестричко!

- Здоров був, вовчику-братику!

- Де ти була, лисичко-сестричко?

- У лісі була, саночки робила.

- Гарні саночки у тебе. Підвези ж мене, лисичко.

- Поламаєш же саночки.

- Не поламаю, тільки одну лапу покладу.

- Ну клади, що вже з тобою робити.

Вовк поклав одну лапу на саночки – трісь!

- Вовчику -братику, саночки мої ламаються.

- Не ламаються, то я горішки лускаю.

- То дай і мені.

- Та в мене тільки один був. Лисичко-сестричко, давай і другу лапу покладу?

- Саночки мої поламаєш.

- Ні, не поламаю.

Поклав вовк і другу лапу, а саночки – трісь!

- Ой, саночки мої тріщать!

- Та то я, лисичко-сестричко, горішок лущу.

- То дай і мені горішка.

- Та то останній був. Давай, лисичко-сестричко, покладу я і задні лапи?

- Саночки мої поламаєш.

- Та ні, не поламаю.

- Ну то клади вже.

Поклав вовк задні лапи, а сани знову – трісь!

- Ой, вовчику, саночки мої ламаються!

- Не ламаються, то я горішка лущив.

- То дай і мені.

- Та той вже точно останній був. Лисичко-сестричко, покладу я і хвостика?

- Та клади хвоста, що ж вже.

Заліз вовк весь у саночки, а вони – трісь! Трісь! Трісь! – і розлетілись.

- Щоб тобі, проклятий вовку! Що ж це ти мені наробив? Іди тепер в ліс та рубай знову дерева.

- Як же я буду рубати, лисичко-сестричко? Я ж не вмію.

- А ти кажи: «Рубайся, деревце, криве і рівне. Рубайся, деревце, криве і рівне».

Пішов вовк у ліс і давай:

- Рубайся, деревце, рівне. Рубайся, деревце, рівне.

Нарубав найрівнішого дерева і приволік до лисички.

- Що це ти таке нарубав? Я ж вчила тебе як казати.

- Так я і казав: «Рубайся, деревце, тільки рівне».

- Так я ж казала тобі: «Рубайся, деревце, криве і рівне». Іди знову і кажи правильно.

Пішов вовк знову в ліс і каже:

- Рубайся, деревце, тільки криве. Рубайся, деревце, тільки криве.

Нарубав найкривішого дерева і приволік знов до лисички.

- Навіщо ж ти тільки кривого нарубав?

- Так ти ж мені так казала.

- Що ж ти нетямущий такий! На, постережи тут бичка, а я сама піду в ліс і нарубаю як треба.

Побігла лисичка в ліс, нарубала, та й швидко повернулась. Дивиться, - вовка нема, а бичок під парканом стоїть. Лисичка до нього, а в нього в пузі солома заткнута. Лисичка смик за ту солому, а звідти горобці як випорхнуть! Що ж це за жарт такий? Бачить лисичка біля бичка палицю. Взяла ту палицю а бичок і впав.

- Ну, - подумала, - постривай тільки, капосний вовцюгане! Попадешся же ти мені.

Та й побігла дальше. Бігла, бігла, аж бачить – ідуть чумаки. Лисичка впала на дорогу, викачалась в піску, і лежить, ніби нежива. Чумак, що йшов попереду, одразу її побачив:

- Дивіться, хлопці, яка велика лисиця!

Обступили її чумаки, розглядають:

- Та ж вона дохла!

І йдуть собі далі. А останній чумак дивився-дивився та й каже:

- Дарма що дохла, діткам на шапочки згодиться.

Взяв та й кинув її у віз, на самий низ, де риба була.

А лисиця тихенько прогризла дирку в возі і давай одна за одною рибку викидати. Викинула пів возу та й сама зіскочила. Позбирала рибу по дорозі і сіла під копицею їсти. Аж дивиться – вовчик- братик іде.

- Доброго здоров’я, лисичко-сестричко!

- І тобі, вовчику!

- Що ти таке добре їси?

- Рибку.

- Пригости і мене.

- Піди собі сам налови.

- А де ж її ловити?

- В річці.

- То дай хоч шматочок покуштувати, і я тоді піду ловити.

Лисичка дала йому шматочок покуштувати. Вовк з’їв та й каже:

- Яка ж добра! Заведи мене до річки, і я собі наловлю.

- Ходімо, вовчику.

Привела лисичка його до річки. А було то пізньої осені, і вода вже почала в річці замерзати.

- Сунь хвоста в ополонку, - каже.

Вовк засунув хвоста в ополонку, а лисичка кругом нього бігає і приговорює:

- Мерзни, мерзни, вовчий хвіст. Мерзни, мерзни, вовчий хвіст.

- Що ти там кажеш, лисичко?

- Та я кажу: «Ловись, рибко, мала і велика».

Коли хвіст почав примерзати, лисичка питає:

- Чи важко вже?

Вовк потягнув хвоста і каже:

- Вже важкувато.

- О, то вже рибка почала чіплятись.

А сама далі навколо ополонки бігає і приговорює:

- Мерзни, мерзни, вовчий хвіст. Мерзни, мерзни, вовчий хвіст.

- Що ти там знову кажеш, лисичко?

- То я кажу: «Ловись, рибко, мала і велика».

Коли вода в ополонці вже зовсім замерзла, то лисичка каже:

- Тягни тепер, вже багато рибки начіплялось.

Вовк став тягнути, тягне-тягне, і ніяк хвоста не витягне.

- Що це ти наробила мені з хвостом, лисичко-сестричко?

А лисичка як стала кричати:

- Люди, ідіть вовка бити!

Як позбігались люди! Хто з сокирою, хто з вилами, а жінки з кочергами. Та й давай бити вовка. А лисичка тим часом побігла чим духу до села і залізла до хати. А в хаті стояла діжка немішана, хазяйка побігла вовка бити. Лисичка вивернула діжку, викачалась у тісті, та й кинулась назад у поле. Аж бачить, на зустріч їй вовк, та й ледве шкандибає. Побачив її і каже:

- Дякую, тобі лисичко-сестричко, наробила ж ти мені добре. Віддячила.

- Ох чур тебе, вовчику. Не бачиш, що мозок в мене тече, так побили і мене, бідну, голову проламали. Вовчику-братику, підвези мене.

- Та я й сам не здужаю йти.

- Та все ж здоровіший за мене. Підвези, а то не дійду додому.

- Та сідай вже, що з тобою робити.

А лисичка стогне, залізла вовку на спину, вмостилась та й приговорює:

- Битий небиту везе, битий небиту везе!

- Що ти там кажеш, лисичко?

- Кажу: «Битий биту везе», вовчику.

- І то правда.

А вона далі за своє:

- Битий небиту везе, битий небиту везе!

- Що ти там все кажеш, лисичко?

- Кажу: «Битий биту везе».

Підходить вже вовк до лисичкіної хатки, та й каже:

- Тут вже злазь.

А вона то стриб на землю і:

- Битий небиту привіз, битий небиту привіз!

- Ах ти ж хитра лисичка, так мене надурила.

І пустився за нею, хотів її зловити. А лисичка плиг у хатку і зачинилась. Виглядає у віконце і дражнить вовка:

- Битий небиту привіз, битий небиту привіз!

Пішов вовк додому, ледве лапи пересуває, та й проклинає лисичку. А вона собі живе та й біди не знає, рибку їсть і курей краде.