Лисичка-кума
Захотілось лисичці смачненького меду. А то все вона м‘ясце їсть, а солоденьким не ласує.
⁃ Треба, - каже, - піти до бджіл похазяйнувати.
Пішла на пасіку, сіла миленько перед вуликом, і лапки всередину засунула, щоб медок дістати. А бджолам теє не сподобалось - як ринуть з вулика, та як кинуться на лисичку! А вона давай драпати з пасіки. Біжить, тільки носом махає і на бджіл наговорює:
⁃ Що ж то робиться. Такий медок добренький, та такі ті бджоли поганенькі!
Прибігла додому, впала та й лежить, а ніс весь аж розпух. Лежала, лежала, думала, думала, а медочку все ж хочеться.
⁃ Сходжу я, - каже, - до ведмедя. Напрошусь у нього жити, а він вже точно меду багато має.
Приходить. А ведмідь лиш гарчить.
⁃ Ведмедику- братику, не гарчи так страшно, бо боюсь. Давай разом жити будемо, а я за господиню тобі буду.
⁃ Давай! - на те каже ведмідь.
От вони й почали разом жити. Ведмідь ходить по їжу, приносить м‘ясця, на обох вистачає. А лисичці все медку хочеться.
⁃ Піди, ведмедику-братику, на пасіку, та й принеси меду!
Що ж робити, пішов ведмідь та й приніс меду. Аж два вулики приволік.
⁃ Один, - каже, - зараз виїмо. А другий на зиму запасемо.
Їли вони, їли, і весь мед виїли. А другий вулик на горищі поставили. Ведмідь чемно терпить, а лисичці страшно кортить. Думала, думала, як і того другого вулика виїсти. Пішла би просто собі, та ведмідь спитається куди і для чого. От вона лягла, і стук-стук хвостом об стіну. Ведмідь питається:
⁃ Що то таке стукає?
⁃ Та то стукають, мене кумою кличуть.
⁃ Ну то й іди, а я посплю.
Пішла лисичка, і одразу на горище. Добралась до вулика і з‘їла скільки хотілось. Вертається до хати. Ведмідь прокинувся і питає:
⁃ Як же твого хрещеника назвали?
⁃ Початочком.
⁃ Яке ж дивне ім‘я!
⁃ Та вже яке піп дав. Нічого й не дивне.
⁃ Ну вже як скажеш.
Наступного дня знову лягла і стук-стук об стіну. Ведмідь питається:
⁃ Що то таке стукає?
⁃ Та то мене кумою кличуть.
⁃ Ну то й іди, а я посплю.
Пішла вона і знов бігом до вулика. І так наїлась що мало що в ньому залишилось. Вертається назад до хати. Ведмідь прокинувся і запитує:
⁃ І як твого нового хрещеника звуть?
⁃ Серединкою.
⁃ От же і чудернацькі імена в твоїх хрещеників! - каже ведмідь.
А лисиця йому:
⁃ Та що ти вигадуєш, старий! Де ж вони чудернацькі, якщо й святу Середу маємо.
⁃ Може й так.
На третій день знов лягла і стук-стук хвостом об стіну. А ведмідь питається:
⁃ Шо ж то воно таке, що все й стукає і стукає?
⁃ Та то мене кумою кличуть.
⁃ От і часто же тебе, стара, за куму кличуть. - каже ведмідь
⁃ То того, старий, що мене люди люблять.
⁃ То йди собі.
Пішла лисичка, весь мед виїла і навіть вулик вилизала. Вернулась додому, лягла та й лежить. Ведмідь тоді питає:
⁃ Як же твого нового хрещеника звуть!
⁃ Та як звуть? Перекинь та й вилижи.
⁃ Оце ще що таке, ще такого імені білий світ не бачив.
⁃ Що ти таке кажеш, старий. Хіба ти піп? Звідки ж тобі знати?
⁃ Ну нехай тоді.
А як прийшла зима то ведьмідь і каже:
⁃ Пора вже й медом поласувати.
Поліз на горище, а там тільки порожнісінький вулик.
⁃ Лисичко-сестричко, це ти весь мед виїла.
⁃ Ні, не я.
⁃ Ні, ти.
⁃ А щоб я вчорашнього дня не діждала, коли то я!
⁃ Ох і брешеш же, лисичко! Ти не хрещеників хрестила, а медок тихенько їла. А тепер я тебе з‘їм!
І давай за нею. А лисичка від нього чкурнула та й в ліс. Та так і втекла.