Кривенька качечка
Був собі дід та баба, та не було в них дітей. Сидять собі вони та й сумують.
От дід і каже:
— Ходімо, бабо, в ліс по гриби!
Пішли вони. Бере баба гриби, коли дивиться — у кущику гніздечко, а в гніздечку качечка сидить.
— Дивись, діду, яка гарна качечка! — каже баба.
А дід:
— Візьмімо її додому, нехай у нас живе.
Стали її брати, коли дивляться — аж у неї ніжка переломлена. Взяли вони її тихенько, принесли додому, зробили їй гніздечко, обмостили його пірʼячком і посадили туди качечку, а самі знов пішли по гриби.
Вертаються, аж у них прибрано, хліба напечено, борщик зварений.
Вони до сусідів:
— Хто це? Хто це?
Ніхто нічого не знає.
Другого дня дід з бабою знову пішли до лісу.
Вертаються додому — аж у них і варенички зварені, і починочок* стоїть на віконці.
Вони знов до сусідів:
- Чи не бачили кого?
- Бачили якусь дівчину, від криниці воду несла. Така гарна, — кажуть, — тільки трошки кривенька!
Думають дід із бабою, думають: «Хто б це був?»
Ніяк не вгадають. А далі баба дідові й каже:
— Знаєш що, діду? Зробімо так: скажемо, що йдемо по гриби, а самі заховаємось та й виглядатимем, хто до нас воду понесе.
Так і зробили. Стоять вони за коморою, коли дивляться — аж із хати виходить дівчина з коромислом: така гарна, така гарна! Тільки що кривенька трошки.
Пішла вона до криниці, а дід з бабою — в хату! Дивляться — аж у гніздечку нема качечки, тільки повно пірʼячка. Вони тоді взяли гніздечко — та й укинули в піч. Воно там і згоріло.
Коли ж іде дівчина з водою. Ввійшла в хату, побачила діда й бабу та зараз до гніздечка — аж гніздечка нема. Вона тоді як заплаче!
Дід і баба до неї:
— Не плач, галочко! — кажуть. — Ти будеш у нас за дочку; ми тебе любитимем і жалітимем, як рідну дитину!
А дівчина каже:
— Я довіку жила б у вас, якби ви не спалили мого гніздечка та не підглядали за мною. А тепер, — каже, — не хочу! Зробіть мені, діду, кужілочку й веретенце, піду я від вас.
Дід і баба просять її: зостанься, галочко!
Ні, не схотіла вона.
От дід тоді зробив їй кужілочку й веретенце; вона взяла, сіла надворі й пряде.
Коли це летить каченят табунок, побачили її та й співають:
Онде наша діва,
онде наша Іва —
на метеному дворці, на тесаному стовпці.
Кужілочка шумить,
веретенце дзвенить -
скиньмо їй по пірʼячку —
нехай летить з нами!
А дівчина їм відказує:
Не полечу з вами:
як була я в лужку,
поламала ніжку!
А ви полинули, мене покинули!..
От вони й полетіли далі.
Коли летить другий табунок. І ці теж:
Онде наша діва,
онде наша Іва —
на метеному дворці, на тесаному стовпці.
Кужілочка шумить,
веретенце дзвенить!
Скиньмо їй по пірʼячку -
нехай летить з нами!
А дівчина їм відказує:
Не полечу з вами:
як була я в лужку,
поламала ніжку!
А ви полинули, мене покинули!..
Коли детить третій табунок, побачили дівчину та зараз:
Онде наша діва,
онде наша Іва —
на метеному дворці, на тесаному стовпці.
Кужілочка шумить,
веретенце дзвенить!
Скиньмо їй по пірʼячку —
нехай летить з нами!
Скинули їй по пірʼячку, дівчина увертілася в нього, зробилася качечкою та й полетіла з табунком. А дід і баба знову зосталися самі.
*готова пряжа
Записала Ганна Барвінок на Чернігівщні