Крадений віл
В одному селі жив чоловік, і мав цей чоловік сина. Виріс парубок у прекрасного легіня хоч картини з нього малюй, та не дуже квапився він до роботи.
Якось питає його батько:
- Чи не пора тобі, синку, за якесь діло братись?
А той стоїть, чухає потилицю:
- Та не знаю, тату, за що й братися...
- Гаразд, - каже батько. - Підемо по світу, поглянемо як інші живуть. Може тобі яка робота до серця припаде.
Йшли вони, йшли, вже й назад вернули, коли дивляться - під лісом віл пасеться.
- Я цього вола вкраду! - каже син.
- Що ж, - зітхнув бітько, - то кради...
Зловив син вола, та й веде.
- Жени його додому. А я в село загляну - знайомого провідаю... - каже батько.
Повернувся пізно, але ще того дня зарізали вони вола і зготували багату вечерю. Син затулив ряднами всі вікна, аби хтось не підглянув, і тільки тоді сів до столу.
- Стривай,- каже батько. - Спершу поміряємо наші шиї. Побачимо, хто ліпше з нас погладшає.
Поміряли вони шиї та й взялися до їжї. Батько - той їсть повагом, наче у гостях, а син поспішає, немов на пожежу. Загавкає собака, то він все одразу в комору і ховає. І вночі погано спав: все йому здавалось що хазяїн вола прийде.
За місяць вони того вола з‘їли. Тоді і повеселішав парубок.
- Ану, сину, - каже тоді батько, - поміряємо но знову наші шиї.
Поміряли. У батька шия на два пальці більша стала, а в сина навпаки тонша.
- Це, синку - сміється батько - тому, що ти крадене їв.
- А ви, батьку, хіба не крадене їли? - здивувався син.
- Я своє їв, через то і погладшав - примружуючи очі каже батько. - Пам‘ятаєш, я в село заходив? Це я тоді хазяїну за вола гроші приніс.
Син аж знімів від подиву.
- Ну, сину - каже тоді батько - то може ти знов підеш вола красти?
- Ні - опустив очі син - ніколи більше не крастиму. Краще стану я волами землю орати та хліб сіяти.
Та й так і зробив син і став добрим господарем.