Коза-дереза
Жили собі дід та баба. Одного разу дід поїхав на ярмарок і купив козу.
Привіз її додому і наступного ранку посилає він стршого сина ту козу пасти. Хлопець пас її весь день і надвечір погнав додому. Тільки до воріт доганяє, а тут дід став на воротях, у червоних чоботях, і питає:
- Кізонько моя люба, кізонько моя мила? Чи ти їла, чи ти пила?
- Ні, дідусю, я не їла та й не пила. Тільки бігла через місточок і вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, - тільки пила, тільки й їла!
Дід це почув, розсердився на сина, що той худобу погано глядить, і прогнав його.
Наступного дня посилає меншого сина - козу пасти.
Хлопець її весь день пас і надвечір погнав додому. Тільки до воріт підганяє, а тут дід став на воротях, у червоних чоботях, і питає:
- Кізонько моя люба, кізонько моя мила? Чи ти їла, чи ти пила?
- Ні, дідусю, я не їла та й не пила. Тільки бігла через місточок і вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, - тільки пила, тільки й їла!
Тут дід страшно розсердився і другого сина прогнав.
Третього дня посилає вже жінку пасти козу.
Жінка погнала козу і пасла її весь день, а ввечері погнала додому. Тільки додому доганяє, а тут дід став на воротях, у червоних чоботях, і питає:
- Кізонько моя люба, кізонько моя мила? Чи ти їла, чи ти пила?
- Ні, дідусю, я не їла та й не пила. Тільки бігла через місточок і вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, - тільки пила, тільки й їла!
От вже й розсердився цього разу дід, і прогнав бабу.
На четвертий день уже сам дід погнав козу пасти. Пас весь день, а надвечір погнав додому, і тільки надігнав на дорогу, а сам навпростець поспішив; став на воротях, у червоних чоботях, і питає:
- Кізонько моя люба, кізонько моя мила? Чи ти їла, чи ти пила?
- Ні, дідусю, я не їла та й не пила. Тільки бігла через місточок і вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, - тільки пила, тільки й їла!
От тоді дід розгнівався, пішов до коваля, загострив ножа і став її різати, а вона вирвалась і втекла до лісу.
У лісі побачила коза зайчикову хатку, забігла всередину і сховалась на печі. От прибіг зайчик, коли чує - хтось є в його хатці.
Зайчик і питає:
- А хто, хто є в моїй хатці?
А коза з печі і відповідає:
Я коза-дереза, за три копи куплена,
Півбока луплена. Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами, ніжками затопчу,
Хвостиком замету, - тут тобі й смерть!
Зайчик злякався, вибіг з хатки. Сів під дубком і плаче.
Коли йде по лісу ведмідь і питає:
- Чого ти, зайчику- побігайчику, тут плачеш?
- Як же мені, братику-ведмедику, не плакати, коли в хатці моїй сидить страшний звір?
А ведмідь йому:
- От я його зараз вижену.
Побіг до хатки:
- А хто, хто в зайчиковій хатці є?
А коза йому з печі:
Я коза-дереза, за три копи куплена,
Півбока луплена. Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами, ніжками затопчу,
Хвостиком замету, - тут тобі й смерть!
- Ні, зайчику -побігайчику, - каже ведмідь, - не вижену я того звіра, боюсь.
Знов пішов зайчик до дубка, сів і плаче. Коли йде вовк і питає:
- А чого ти, зайчику-побігайчику, тут сидиш і плачеш?
- Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в хатці моїй страшний звір сидить?
А вовк йому:
- Я його зараз вижену.
- Де ж тобі, вовчику, його вигнати? Тут ведмідь гнав, а не вигнав.
- От і вижену!
Побіг вовк до хатки і питається:
- А хто, хто в зайчиковій хатці є?
А коза з печі:
Я коза-дереза, за три копи куплена,
Півбока луплена. Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами, ніжками затопчу,
Хвостиком замету, - тут тобі й смерть!
Вовк і злякався.
- Ні, зайчику - побігайчику, - каже, - не вижену, боюсь.
Зайчик знов пішов, сів під дубком, і плаче. Аж тут біжить ліском лисичка-сестричка, побачила зайчика і питає:
- Чого ти тут, зайчику-побігайчику, плачеш?
- Як же мені, лисичко-сестричко, не плакати, якщо в хатці моїй страшний звір сидить?
А лисичка йому:
- То я його вижену!
- Де тобі, лисичко, його вигнати! Тут ведмідь гнав - та не вигнав, і вовк гнав - теж не вигнав. Де вже тобі!
- А от і вижену.
Побігла лисичка до хатки і питає:
- А хто, хто в зайчиковій хатці є?
А коза з печі:
Я коза-дереза, за три копи куплена,
Півбока луплена. Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами, ніжками затопчу,
Хвостиком замету, - тут тобі й смерть!
- Ні, зайчику-побігайчику, - каже лисичка, - не вижену - боюся.
Пішов зайчик, знову сів під дубком і плаче. Коли це лізе рак-неборак і питає:
- Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
- Як же мені не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить?
- От я його вижену! - каже рак.
- Де тобі його вигнати! Тут ведмідь гнав, та не вигнав, вовк гнав, та не вигнав, і лисиця гнала, та й вона не вигнала, де вже тобі!
- От і вижену!
От поліз рак до хатки і питається:
- А хто, хто в зайчиковій хатці є?
А коза з печі:
Я коза-дереза, за три копи куплена,
Півбока луплена. Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами, ніжками затопчу,
Хвостиком замету, - тут тобі й смерть!
А рак все лізе та лізе, виліз на піч та:
А я рак - неборак,
Як ущипну - буде знак!
Та й як ущипне козу клешнями! Коза як замекає, та з печі геть, та й з хати геть - побігла, тільки її і видно.
От зайчик радий, прийшов в хатку та й так ракові дякує! Та й став собі жити - поживати в своїй хатці.