Котик і півник
Були собі котик і півник, і жили вони душа в душу. Котик на скрипочці грає, а півник йому підспівує. Котик їсти добуває, а півник вдома сидить і хатку їхню глядить. Котик щоразу йому наказує:
- Коли сам, то нікого не впускай, і сам не виходь, хоч би хто тебе кликав.
- Добре, добре, - відказує півник, закриває хату на засув і сидить тихенько, аж поки котик не повернеться.
Навідалась до півника лисичка, і придумала його підманути. Коли котика немає вдома то вона підходить під віконце і каже:
- Ходи, ходи, півнику, до мене, а у мене золота пшениця, медова водиця.
А вій їй одказує:
- Ток-ток, ток-ток, не велів коток!
Бачить лисиця, що ніяк не виходить півник. От прийшла одного разу вночі, написала під вікном золотої пшениці для півника, а сама заховалась за кущем. Тільки но котик пішов по здоби, а півник відсунув кватирку і виглядає, що там за віконцем робиться. Бачить: нікого нема, а під вікном пшениця золота розсипана.
Захотілось півнику:
- піду трішки поклюю, нікого ж немає, ніхто мене не побачить і котику не розкаже.
Тільки півник вийшов за поріг, а лисичка хап його і побігла. А він кричить:
- Котику-братику, несе мене лиска по каменю-мосту на своєму хвосту. Порятуй мене!
Котик те почув, догнав лисичку, відібрав у неї півника і відніс його додому.
Наступного разу пішов знов котик за харчем - за пшеницею, щоб для півника була. От лисичка під хатку їхню знов прибігла:
- Півнику- братику, одчини двері! В мене в печі вогонь згас!
- Лисичко- сестричко, котик мені не велів!
Та лисичка таки вблагала півника, він їй двері відчинив, а вона вогню набрала, півника схопила і побігла.
А він дава кричати:
- Котику-братику, несе мене лиска по каменю-мосту на своєму хвосту. Порятуй мене!
Котик личку догнав і півника відняв, додому відніс.
- Тепер, півнику, - наказує строго котик - не давай вогню, бо лиска точно тебе того разу з‘їсть.
І пішов.
А лисичка тут як тут.
- Півнику-братику, впусти!
- Лисичко-сестричко, котик не велів!
Просила-просила його лисиця, а він - ні! Так і не впустив. От вона сама віконце відчинила, його вкрала і побігла.
А він:
- Котику-братику, несе мене лиска по каменю-мосту на своєму хвосту. Порятуй мене!
От котик почув, погнався за лисицею, та не догнав. Прийшов додому та й плаче, що немає вже його товариша. А тоді надумався, взяв скрипку, взяв писану торбу і пішов до лисиччиної хати.
А в лисички було чотири доньки та один син. Сама лисиця на полювання пішла, а дітям наказала півника глядіти та окріп для нього гріти, щоб його зарізати та обпатрати як повернеться.
- Тільки нікого не впускате! - наказала їм.
А котик сів під вікном, заграв на скрипці та ще й співає:
Ой у лиски, в лиски новий двір,
Та чотири дочки на вибір,
П‘ятий синко, ще й Пилипко.
Вийди, лиско, подивися,
Чи хороше граю!
От найстраша лисичівна не втерпила і каже меншим:
- Ви тут посидьте, а я піду подивлюсь, хто то там так гарно грає.
Тільки вона вийшла, а котик її - цок у лобок, та в писану торбу.
А сам далі грає:
Ой у лиски, в лиски новий двір,
Та чотири дочки на вибір,
П‘ятий синко, ще й Пилипко.
Вийди, лиско, подивися,
Чи хороше граю!
Не втерпіла і друга лисичівна, і собі вийшла, а котик її - цок у лобок, і в писану торбу. Так всіх чотирьох доньок і виманив.
А синко-Пилипко чекає-чекає сестричок сам у хаті, а вони не вертаються.
- Піду, - каже, - позаганяю їх додому, а то мати вернеться і буде бити.
І вийшов з хати. А котик тоді і його - цок у лобок і в писану торбу! Тоді почепив торбу на вербі, а сам у хату, розв‘язав півника і побігли вони додому. То вже потім півник слухав котика довіку.