Калинова сопілка
Були собі дід та баба. У діда була дочка, і у баби була дочка. Одного разу пішли дівчата в гай збирати ягоди. Дідова збирала-збирала, та й набрала повну корзину. А бабина що не візьме ягідку, та й в рот. От дідова й каже:
- Ходімо додому, сестро, та й поділимось.
Ідуть собі та й ідуть, а бабина каже:
- Ляжемо, сестро, та перепочинемо.
Полягали дівчата. Дідова, втомившись, заснула. А бабина взяла ножа, встромила їй у саме серце, викопала яму та й закопала її. А сама пішла додому та й каже:
- Дивіться, скільки я ягід назбирала.
А дід питає:
- А моя дочка де ділась?
- Іде позаду.
Аж ідуть чумаки, та й кажуть:
- Станемо тут, браття, та й перепочинемо.
Та й стали. Глянули, а над шляхом могила, а на ній вже така гарна калина виросла! Вони вирізали з тої калини сопілку, і один чумак став грати, а сопілка каже:
Ой помалу-малу, чумаченьку, грай,
Та не врази мого ти серденька вкрай!
Мене сестриця зі світу згубила -
Ніж у серденько моє устромила.
А інші чумаки говорять:
- Щось теє й означає, що калинова сопілка таке каже.
Прийшли вони в село і натрапили якраз на того діда:
- Пусти нас, діду, переночувати, а ми тобі скажемо пригоду.
Він їх пустив. Вони ввійшли до хати, один сів на лаві, а другий став біля нього та й каже:
- Ану, брате, вийми свою сопілку і заграй!
Той вийняв. Сопілка й каже:
Ой помалу-малу, чумаченьку, грай,
Та не врази мого ти серденька вкрай!
Мене сестриця зі світу згубила -
Ніж у серденько моє устромила.
Тоді дід каже:
- Шо ж то за таке сопілка що так гарно грає, аж плакати хочеться. Ану, дай я заграю.
Чумак йому дав. А сопілка таке каже:
Ой помалу-малу, мій таточку, грай,
Та не врази мого ти серденька вкрай!
Мене сестриця зі світу згубила -
Ніж у серденько моє устромила.
А баба, сидячи на печі, каже:
- Ану, дай но мені сюди, і я заграю.
Він їй подав, баба стала грати, а сопілка говорить:
Ой помалу-малу, матусенько, грай,
Та не врази мого ти серденька вкрай!
Мене сестриця зі світу згубила -
Ніж у серденько моє устромила.
А бабина дочка сиділа на печі у куточку. Чула все і злякалася, що дізнаються. А дід і каже:
- А подай тепер, бабо, і їй, щоб заграла.
От дівчина взяла, а сопілка їй одказує:
Ой помалу-малу, душогубко, грай,
Та не врази мого ти серденька вкрай!
Ти ж мене, сестро, зі світу згубила -
Ніж у серденько моє устромила.
Тоді всі дізналися як воно було. По дідовій дочці обід поставили, а бабину геть прогнали.