Казки народів світу

українською мовою

Їжакова шубка

Жили-були старий із старою, і не було у них дітей. Сидять вони якось за столом і горюють:

– Послав би нам Бог дитинча, хоч якого, хоч навіть ростом з їжачка!

І тільки вони це вимовили, вилазить з-за печі маленький їжачок і каже:

– Я – ваш синок!

Зраділи старі, взяли їжачка в сини і виростили.

Коли вже їжачок підріс, мати й говорить:

– Був би у мене синок побільше, пас би він свиней. А такого маленького свині і затоптати можуть, ось біда-то.

– Не засмучуйтеся мамо! З цією справою я справлюся!

– А не буде тобі боязно, синок?

– Свиней боятися?! Та я би з сорому згорів! Давайте їх сюди - пастиму!

Погнав їжачок свиней в ліс, і пас їх там три роки не приганяючи додому. За три роки свиней наплодилося так багато, що і не порахувати.

Одного разу в тому лісі, де їжачок свиней пас, полював сам король та заблукав. Блукаючи по лісу, набрів він на отару, а самого пастушка не бачить, бо той в хащі вліз.

– Чи є пастух при цих свинях? – крикнув король.

– А ось він – я! – відповідає їжачок.

– Та де ж ти, я нікого не бачу?!

– А в чагарнику.

– Йди сюди, поговоримо!

– Чому ж не піти? – відповів їжачок і виліз з чагарників.

– Та як же ти, такий маленький, а свиней пасеш?

– А як же ти, такий великий, і заблукав?

– Виведи мене з цього лісу!

– Чому ж не вивести? Віддай за мене свою молодшу дочку – миттю виведу.

– Бач чого захотів! Щоб я тобі, такому, дочку молодшу віддав!

– Ні то ні – шукай сам дорогу! Поскакав король. Проблукав він весь день, а до вечора знову тут як тут.

– Де ти? Слухай, пастушок, ніяк я дороги не знайду, виведи мене звідси!

– Чому ж не вивести? Віддай тільки за мене молодшу дочку – миттю виведу.

– Не говори дурниць! Не стану я цього робити!

– Ні то ні, шукай сам дорогу!

Зробив король коло, зробив інше та знову назад вернувся.

– Ну, то як, виведеш мене з лісу?

– Чому ж не вивести? Віддай тільки за мене свою молодшу дочку – миттю виведу.

– Ну що з тобою робити?! Бери, тільки виведи мене звідси!

– Отже, обіцяєш мені свою дочку молодшу?

– Обіцяю!

– Гаразд! Їдь за мною по цій стежині, та поквапся, бо маю я свині глядіти щоб не розбрелись.

Показав їжачок королеві дорогу, змовився, коли на весілля приїжджати, і зі всіх ніг до свиней кинувся. За три дні до весілля пригнав їжачок свиней до батька на двір. Батько тільки руками розвів: і в хліву, і в загородці, і у всіх закутах свиней повним-повнісінько, куди не глягь – звідусіль рохкають.

На третій день зрання надів їжачок святковий одяг, поверх їжакову шубку натягнув, запряг в берестяну карету двох чорних півнів і покотив у весь дух до нареченої в палац. Зустрів його король не з порожніми руками: наказав він своїм солдатам каменями берестяну карету закидати і півнів перебити. Але півні тільки камінь углядять, так – стриб-стриб! – підстрибнуть, і камінь низом пролітає. І так доти, доки не під'їхали вони до самого палацу. Тут півні проспівали:

– Ку-ку-ріку! Королівський зять приїхав!

Вийшла наречена назустріч, поклала їжачка в шовковий фартух і в палац несе. Старші сестри над нею потішаються, а молодша у відповідь:

– Смійтеся, смійтеся, який мені судженний, за такого і піду!

На ранок наречена знову поклала їжачка в свій фартух і несе в церкву – вінчатися. Наділи їжачку на лапку обручку, а після вінчання поклала дружина свого чоловіка у фартух, і в палац понесла. Сміються всі над потішною парою, а молода дружина їм у відповідь:

– Смійтеся, смійтеся, який мені судженний, за такого і піду!

Увечері, як спати лягати, стягнув їжачок свою шубку і поклав в ногах. Побачила це дружина і думає: "І навіщо таку колючу шубку берегти? Ось засне чоловік – спалю її!"

Як задумала, так і зробила. І тільки но шубка згоріла, чоловік захворів, та так тяжко, того і дивися помре. Плаче дружина, кається. А їжачок, дружину утішає:

– Знаю, знаю, дружина любо, що не із зла ти це зробила, та тільки, перш ніж за справу братися, треба з чоловіком порадитися. Якби ти нині шубку не спалила, я б за два тижні від неї без болю позбавився. Проте якщо витерплю, то ти чудо побачиш і сльози радістю зміняться.

Важко було їжачку, але терпів він і витерпів. Особливо в останній день хвороба йому дошкуляла. Та тільки сонечко зайшло, схопився їжачок з ліжка, тричі посмикав мордочкою і в ту ж мить перетворився на статного парубка. Тесть на радощах віддав йому всю владу. А новий король призвав до себе своїх батьків і зажив з молодою дружиною щасливо.