Чи за добро слід добром платити
Йшов одного разу молотник молотити, а на зустріч йому вовк, і каже до нього:
- Куди ти йдеш?
- Йду молотити.
- А мішок маєш з собою? Сховай мене в мішок.
- Чого ж мені тебе в мішок ховати?
- Бо за мною мисливці женуться, хочуть вбити. Врятуй мене від них, а я тобі віддячу.
Молотник сховав вовка в мішок і йде далі. А на зустріч йому мисливці:
- Ти вовка часом не бачив?
А той відповідає:
- Ні, не бачив.
Мисливці пішли собі дальше.
Тоді молотник каже вовку:
- Мисливці вже пішли, можеш вилазити.
І випустив його з мішка. І питається:
- А як ти мені тепер віддячиш за те що я тебе врятував?
- А зараз побачиш, - каже вовк, - візьму і з’їм тебе!
А молотник йому:
- Як же так, за добро – злом заплатиш?
Вовк йому на те:
- Ніхто за добро добром не платить.
- Почекай, вовчику, зараз когось зустрінемо то нехай він нам скаже як має бути.
Іде до них беззубий пес, та ще й кульгає. Молотник його питає:
- Скажи, песику, а чи правда що за добро не треба навіть чекати добра?
- Чого ж ти в мене про таке питаєш? – каже йому пес.
- Бо я ось вовка від смерті врятував. За ним мисливці гнались, вбити хотіли. А я його у свій мішок сховав. А коли випустив, то він каже що хоче мене з’їсти.
- Отож, - каже йому пес, - так воно і буває. Я коли був молодий, то стеріг своєму господареві і худобу, і маєток. А тепер, коли не маю сили злодіїв ганяти, то господар мене геть вигнав. То ж так, не чекай за добро добра.
Тоді вовк до молотника:
- От бачиш тепер, з’їм тебе зараз.
- Ні, постривай, - каже йому молотник, - пішли дальше, може ще когось зустрінемо.
Йдуть собі, йдуть, а на зустріч їм старий кривий кінь. Молотник його і запитує:
- Скажи, конику, чи може чоловік за добро добра у відповідь чекати?
- Е ні, - відповідає кінь, - ніколи не чекай добра за добро.
- Чого ж ти так кажеш? – питається його молотник.
А кінь їм розказує:
- Коли я був молодий, то господар мій любив мене. Тоді був запряжений я в карету. А як постарів, то мусив тягати воза, і навіть молотарку. А як машина зламала мені ногу, то хазяїн мене й вигнав. Тепер шукаю свою смерть.
Тоді вовк знов каже молотникові:
- Бачиш, не треба за добро чекати добра. Ось і кінь те саме каже. Тепер я тебе таки з’їм.
- Та ні, постривай, - каже молотник, - ходімо ще, може кого зустрінемо. Послухаємо що він нам скаже.
А на зустріч їм лисичка. Молотник до неї:
- Скажи, лисичко, чи може чоловік за добро дочекатись добра?
- Чого ти про це у мене запитуєш? – лисичка йому.
- Запитую тебе, - кажу їй молотник, - бо йшов я з мішком молотити, та й зустрів вовка, якого хотіли вбити мисливці. Він просив сховати його в мій мішок, щоб врятувати від мисливців. Казав, що віддячить за то мені. А як мисливці пройшли, і я його випустив з мішка, то він хоче мене з’їсти. То я й хочу знати, чи може він за добро платити злом.
Тут лисичка каже, що не може такого бути, щоб вовк помістився у тому мішку. Нехай, каже, молотник знову витягне мішка, а вовк туди нехай залізе. От вовк взяв та й сховався знову у мішок.
- Слухай, молотнику, - каже йому лисичка, - візьми та й зав’яжи мішок, поклади на землю, візьми свого ціпа, і щосили молоти, будемо бачити, чи посипеться з нього добро?
Молотник так і зробив. А лисичка каже:
- Ось так у світі влаштовано, що не тільки людина, але й вовк мусить за добро добром платити.
Якби молотник не зустрів лисичку, то вовк, мабуть, вже би й з’їв його!