Золота рибка
Жив в селищі на березі Балтійського моря бідний рибалка. Коли померли його батьки став він людей уникати. Сильно горював. Закриється у хатинці і не виходить ніде, окрім як риби наловити. Не могли його розвеселити ніякі сільські забави, ані музика ані танці. Все йому стало набридло. Як-небудь в хатинці прибере, вийде в море і слуха як хвилі шумлять.
Навіть рибу часом не ловить, сидить, слуха, думу думає та дивиться як хвилі біжать.
Ось одного разу качало його так на хвилях, аж раптом бачить - біла чайка поряд здійнялась, а з клюва її золота рибка вирвалась і в воду впала.
- Леоне, допоможи! - кричить рибка. - Порятуй мене від смерті, довіку тобі вдячна буду!
Отямився рибалка від думки гіркої і відігнав чайку. А рибка йому і каже:
- Дякую, що врятував мене. Я тобі віднині допомагати буду.
- Добре, добре. - каже рибалка. - але тримайся краще попереду човна. Чайки, коли риби шукають, більше позаду човнів в‘ються.
І ось став рибалка помічати, що кожного разу, як вин в море виходить, рибка попереду пливе і наче дорогу вказує. Послухає її, попливе слідом - з багатим уловом вертається.
Багато разів так було. Леон правда не розбагатів, та зі злиднів вибрався.
Вже він і звик, щойно човна на воду спустить, а рибка, мов вірний пес, коло носа хлюпається. Одного разу підходить він до човна, рибки немає, а на кормі сидить дівчина, вся в золоте волосся закутана.
Здивувався він.
- Чому дивуєшся? - запитує дівчина.
- Я золоту рибку шукаю. Вона мене тут завжди чекала, і показувала куди плисти по багатий улов.
- А я і є та рибка. Перетворили мене на рибку за непослух, за те що батьків не слухалась. З західного Помор‘я я. Батьки мої - багаті люди, і мене, єдину доньку, з малих літ балували, всі мої побажання виконували. І ось, одного разу, захотілось мені живу золоту рибку. А вони цього зробити не змогли. Тоді я вирішила сама піти в море і зловити золоту рибку. Якось мати вийшла з дому, а я - бігом на берег! Повернулась вона - а мене і немає. Дізналась вона тоді що я в море пішла по золоту рибку, розсердилася і сказала: "Пішла то пішла. Нехай сама золотою рибкою стане!". І щойно вона ті слова промовила, як стала я меншати і меншати, золоте волосся моє на луску перетворилось, і стала я золотою рибкою. Але вийшов строк мого покарання, чари з мене спали, і ось знову людської подоби я набула. А звати мене Пауліною.
Задивувався рибалка тою розповіддю. Сподобалась йому дівчина, він їй і каже:
- Не хочеш ти стати мені за дружину?
Вона погодилась. І вони поїхали разом до її батьків. Дуже раді були батьки Пауліни, що дочка їх повернулась, і влаштували багате весілля.
Люди кажуть, що тому, хто був зачарований, відомо багато таємниць. От і Пауліна не одну морську таємницю знала, тож і підказувала чоловікові де добрий улов шукати. А вітдак жили вони довго і в достатку.