Вовк та баран
Був колись вовк сильніший за всіх звірів, і ніхто його здолати не міг. Дійшло до того що зовсім зле стало - вовк мало не всіх звірів понищив. От звірі пожалілись на нього Богові, і сталось так що у вовка спина перестала гнутись. Та вовк все продовжував нищити звірів.
Зібрали тоді звірі великі збори під головуванням Лева, щоб вовка судити. Всі на нього жалілись, навіть птахи: кури, гуси, качки, фазани.
Прийшов час виносити вирок. Цар-лев і всі старійшини стали опитувати звірів.
- Всі вимагають смертної кари! - каже лев. - Хто проти?
І це ж треба - баран проти!
Це - каже - надто жорстоко.
А у звірів закон був такий: до смертної кари вирок виносити тільки одностайно. Ну а раз одностайності немає, довелось пом‘якшувати кару. Присудили вигнати вовка і ніколи з ним дружби не водити. Так і вигнали вовка.
Побіг він, а тоді дивиться - баран слідом тупцяє.
Подякував він баранові за те що вступився за нього і пішли вони далі разом. Ідуть через ліс, через поле. Баран то тут, то там травки пощипає і ситий, а вовк біжить і розбирається що б з‘їсти. Вже і травичку пробував пощипати, як баран, та брюхо хоче м‘яса - дуже вже воно до м‘яса звикло. От і накинувся вовк на барана.
- Я ж тебе від смерті врятував! - кричить баран. - Чому ти на мене кидаєшся?
- Тому що ти баран! - каже вовк. І проковтнув його.