Пісня броненосця
Колись давно жив броненосець, який любив музику більше, ніж будь-що інше на світі. Після кожного дощу броненосець, в свому великому панцирі, прямував до великого ставу, повного жаб. Там він слухав як співали найдивовижнішими голосами великі зелені жаби.
- О, - думав броненосець, - О, як би я хотів співати.
Броненосець підповзав до краю води і спостерігав, як жаби стрибають і плавають у шаленому зеленому балеті, і вони квакали знову і знову, знову і знову, у красивих, музичних тонах. Він любив слухати музику, яку вони створювали, коли розмовляли, хоча він не розумів їхніх слів. І це було дуже добре, адже жаби сміялися з цієї смішної тварини, яка так сильно хотіла співати, як вони.
- Не будь смішним, - співали жаби, коли грались. - Броненосці не можуть співати.
Одного дня сім’я цвіркунів переїхала в новий будинок біля броненосця, і він здивовано почув, як вони щебечуть і співають так весело, як і жаби. Він ходив біля їхнього будинку і цілий день, і всю ніч, та слухав і слухав їхні музичні твори.
- О, - зітхав броненосець, - О, як би я хотів співати.
- Не будь смішним, - співали цвіркуни в високих тонах. - Броненосці не можуть співати.
Але броненосець не розумів їхню мову, і тому він просто зітхав із тугою і слухав, як красиві голоси цвіркунів сміються з нього.
Потім, одного дня, по дорозі йшов чоловік, і з собою він ніс клітку, повну канарок. Вони щебетали, цвіркали і співали пісні, які були красивіші навіть від пісень цвіркунів та жаб. Броненосець був зачарований. Він слідував за чоловіком з кліткою по дорозі так швидко, як тільки могли рухатись його маленькі лапки, слухаючи спів канарок.
- О, - ахав броненосець, - О, як би я хотів співати.
Канарки в клітці аж лускали від сміху.
- Не будь смішним, - співали канарки, і тріпотіли крилами. - Броненосці не можуть співати.
Бідний втомлений броненосець не міг поспіти за чоловіком з кліткою, і, нарешті, знесилився. Він зупинився перед дверима великого чарівника, який там проживав. Зрозумівши, де він перебуває, броненосець вирішив попросити того про допомогу.
Несміливо, броненосець підійшов до чарівника, який сидів перед своїм будинком, і сказав:
- Великий чарівник, це моє найпалкіше бажання - навчитися співати, як жаби та цвіркуни та канарки.
Губи чарівника скривились у посмішці, бо чи чув хтось коли-небудь про броненосця, який вмів співати. Але він зрозумів, що маленька тваринка серйозно просить його. Він низько схилився до землі і подивився броненосцю в очі:
- Я можу змусити тебе співати, маленький броненосцю, - сказав він. - Але ти не захочеш платити ціну за цей спів, бо це означатиме твою смерть.
- Ти маєш на увазі, якщо я помру, то я зможу співати? - здивовано запитав броненосець.
- Так, саме так, - відповів чарівник.
- Тоді я хочу померти прямо зараз! - сказав броненосець. - Я зробив би усе, щоб можна було співати!
Чарівник і броненосець багато годин обговорювали цю справу, бо чарівник неохоче забирав життя такого маленького броненосця. Але тварина наполягала, і тому чарівник нарешті вбив броненосця, зробив із його панциря чудовий музичний інструмент і віддав його найкращому музикантові міста.
Іноді музикант грав на своєму інструменті біля ставу, де жили жаби, і вони дивилися на нього великими очима і казали:
- Ай! Ай! Броненосець навчився співати.
Іноді музикант грав на своєму інструменті біля будинку, де жили цвіркуни, і вони виповзали назовні, щоб дивитись на нього великими від здивування очима і казати:
- Ай! Ай! Броненосець навчився співати.
І часто музикант відвідував будинок свого друга, у якого була клітка, повна канарок - який також був музикантом - і двоє чоловіків грали на своїх інструментах разом, поки маленькі птахи дивилися, тріпотіли крилами і здивовано щебетали:
- Ай! Ай! Броненосець навчився співати.
І так воно й було. Броненосець нарешті навчився співати, і його голос був найяснішим на цілому світі. Але, як і найкращі музиканти світу, броненосець пожертвував своїм життям заради свого мистецтва.