Казки народів світу

Багато років тому жив-був на світі король; він так любив вбиратися, що витрачав на нові наряди всі свої гроші, і паради, театри, заміські прогулянки займали його тільки тому, що він міг тоді появитися в новому вбранні. На кожну годину дня у нього був особливий наряд, і як про інших королів часто говорять: «Король у раді», так про нього говорили: «Король у гардеробній».

У столиці цього короля жилося дуже весело; майже кожен день приїжджали іноземні гості, і ось одного разу приїхали двоє ошуканців. Вони видали себе за ткачів і сказали, що можуть виготовляти таку чудову тканину, краще якої нічого і уявити собі не можна: крім надзвичайно красивого малюнка і забарвлення, вона має ще дивовижну властивість - ставати невидимою для кожної людини, що не є на своєму місці або просто дурна.

«Так, ось це буде плаття! - подумав король. - Адже тоді я можу дізнатися, хто з моїх сановників не на своєму місці і хто розумний, а хто дурний. Нехай скоріше виготовлять для мене таку тканину».

І він дав брехунцям великий завдаток, щоб вони негайно взялися за справу.

Ті поставили два ткацьких верстата і стали робити вигляд, ніби старанно працюють, а у самих на верстатах рівно нічого не було. Нітрохи не соромлячись, вони вимагали для роботи найтоншого шовку і найчистішого золота, все це приховувати в кишені і просиджували за порожніми верстатами з ранку до пізньої ночі.

«Хотілося б мені подивитися, як посувається справа!» - думав король. Але тут він згадав про чудесні властивості тканини, і йому стало якось не по собі. Звичайно, йому нема чого боятися за себе, але ... все-таки краще спочатку пішов би хто-небудь інший! А тим часом чутка про дивовижну тканину облетіла все місто, і всякий горів бажанням скоріше переконатися в дурості або непридатності свого ближнього.

«Відправлю-но я до них свого чесного старого міністра, - подумав король. - Він, мовляв, розгляне тканину: він розумний і з честю займає своє місце ».

І ось старий міністр увійшов до зали, де за порожніми верстатами сиділи брехунці.

"Господи помилуй! - подумав міністр, вирячивши очі. - Та це ж я нічого не бачу! »

Тільки він не сказав цього вголос.
Шахраї шанобливо попросили його підійти ближче і сказати, як подобаються йому візерунок і фарби. При цьому вони вказували на порожні верстати, а бідний міністр, як не витріщався, все-таки нічого не бачив. Та й бачити не було чого.

«Ах ти господи! - думав він. - Невже я дурний? Ось вже чого ніколи не думав! Боронь боже, хтось дізнається! .. А може, я не годжуся для своєї посади? .. Ні, ні, ніяк не можна признаватися, що я не бачу тканини! »

- Що ж ви нічого не скажете нам? - запитав один з ткачів.

- О, це премило! - відповів старий міністр, дивлячись крізь окуляри. - Який візерунок, які фарби! Так, так, я доповім королю, що мені надзвичайно сподобалася ваша робота!

- Раді старатися! - сказали брехунці і почали розписувати, який тут надзвичайний візерунок і поєднання фарб. Міністр слухав дуже уважно щоб потім повторити все це королю. Так він і зробив.

Тепер шахраї стали вимагати ще більше грошей, шовку і золота; але вони тільки набивали собі кишені, а на роботу не пішло жодної нитки. Як і раніше, вони сиділи у порожніх верстатів і робили вигляд, що важко працюють.

Потім король послав до ткачів іншого гідного сановника. Він повинен був подивитися, як йде справа, і дізнатися, чи скоро робота буде закінчена. З ним було те ж саме, що і з першим. Вже він дивився, дивився, а все одно нічого, крім порожніх верстатів не виглядів.

- Ну, як вам подобається? - запитали його брехунці, показуючи тканину і пояснюючи візерунки, яких і в помині не було.

«Я не дурний, - думав сановник. - Значить, я не на своєму місці? Ось тобі маєш! Однак не можна подавати виду! »

І він став розхвалювати тканину, якої не бачив, захоплюючись красивим малюнком і поєднанням фарб.

- дуже гарна! - доповів він королю.

Скоро все місто заговорило про чудову тканину.

Нарешті і сам король побажав помилуватися дивиною, поки вона ще не знята з верстата.

З цілою свитою обраних придворних і сановників, в числі яких були й перші два, що вже бачили тканину, з'явився король до хитрих брехунів, що щосили ткали на порожніх верстатах.

- Magnifique! (Чудесно - франц.) Чи не так? - закричали сановники що вже тут були. - Чи не бажаєте помилуватися? Який малюнок ... а фарби! І вони тикали пальцями в простір, уявляючи, що всі інші бачать тканину.

"Що за нісенітниця! - подумав король. - Я нічого не бачу! Адже це жахливо! Дурний я, чи що? Або не годжуся в королі? Це було б найгірше! »

- О, так, дуже, дуже мило! - сказав нарешті король. - Цілком заслуговує мого схвалення!

І він із задоволеним виглядом кивав головою, розглядаючи порожні верстати, - він не хотів зізнатися, що нічого не бачить. Свита короля дивилася на все око, але бачила не більш, ніж він сам; і тим не менше все в один голос повторювали: «Дуже, дуже мило!» - і радили королю зробити собі з цієї тканини наряд для майбутньої урочистої процесії.

- Magnifique! Чудесно! Ехсеllent! - тільки й чути було з усіх боків; всі були в такому захваті! Король нагородив ошуканців лицарським хрестом в петлиці і подарував їм звання придворних ткачів.

Всю ніч напередодні торжества просиділи шахраї за роботою і спалили більше шістнадцяти свічок, - всім було ясно, що вони дуже старалися закінчити до терміну нове плаття короля. Вони вдавали, що знімають тканину з верстатів, кроять її великими ножицями і потім шиють голками без ниток. Нарешті вони оголосили:

- Готово!

Король у супроводі свити сам прийшов до них одягатися. Ошуканці піднімали догори руки, ніби тримали щось, примовляючи:

- Ось панталони, ось камзол, ось каптан! Чудовий наряд! Легкий, як павутина, і не відчуєш його на тілі! Але в цьому-то вся і принадність!

- Так Так! - говорили придворні, але вони нічого не бачили - адже нічого було і бачити.

- А тепер, ваша королівська величність, будьте ласкаві роздягнутися і стати ось тут, перед великим дзеркалом! - сказали шахраї королю. - Ми одягнемо вас!

Король роздягнувся догола, і новоспечені ткачі почали наряджати його: вони робили вигляд, ніби надягають на нього одну частину одягу за одною і нарешті прикріплюють щось в плечах і на талії, - це вони надягали на нього королівську мантію! А король повертався перед дзеркалом на всі боки.

- Боже, як йде! Як чудно сидить! - шепотіли в свиті. - Який візерунок, які фарби! Розкішне плаття!

- Балдахін чекає! - доповів обер-церемоніймейстер.

- Я готовий! - сказав король. - Чи добре сидить плаття?

І він ще раз повернувся перед дзеркалом: треба ж було показати, що він уважно розглядає своє вбрання.

Камергери, які повинні були нести шлейф королівської мантії, зробили вигляд, ніби підняли щось з підлоги, і пішли за королем, витягаючи перед собою руки, - вони не сміли і виду подати, що нічого не бачать.

І ось король прямував вулицями під розкішним балдахіном, а люди, які зібралися на вулицях, говорили:

- Ах, яке красиве це нове плаття короля! Як чудно сидить! Яка розкішна мантія!

Ніхто не зізнався, що нічого не бачить, ніхто не хотів зізнатися, що він дурний або сидить не на своєму місці. Жодне вбрання короля не викликало ще таких захоплень.

- Та він же голий! - закричав раптом якийсь маленький хлопчик.

- Послухайте-но, що говорить безневинне немовля! - сказав його батько, і всі стали пошепки передавати один одному слова дитини.

- Та він же зовсім голий! Ось хлопчик каже, що він зовсім не одягнений! - закричав нарешті весь народ.

І королю стало моторошно: йому здавалося, що вони мають рацію, але треба ж було довести церемонію до кінця!

І він виступав під своїм балдахіном ще величніше, а камергери йшли за ним, підтримуючи мантію, якої не було.