Кавун
Жив в одному селі селянин із дружиною. Дітей вони не мали. Селянин весь день працював у полі, надвечір повертався додому, вечеряв і знову йшов у поле. Йому ніколи було засмучуватися про те, що не підростає йому помічник. Зате дружина його день і ніч журилася про це.
Якось опівдні вона зібралася йти в поле – нести чоловікові обід – і подумала: «Ах, якби у нас був синок, не треба було б мені ходити в поле! Він відніс би батькові обід».
Так, сумно розмірковуючи, вона попрямувала було до дверей, але раптом почула, як кавун, що лежить у кутку, тихо сказав:
- Дай мені обід, матінко, я віднесу його батькові! Спочатку жінка злякалася, але потім зібралася з духом і відповіла:
- Але ж ти такий маленький, тобі буде тяжко. Та кавун наполягав:
- Поклади мені на голову вузлик з їжею, матінко, і скажи, куди треба йти і як мені впізнати батька.
Довго він умовляв її, доки жінка нарешті не погодилася. Показала вона йому дорогу і сказала, що один бик у батька білий, інший – плямистий.
І кавун із вузликом на голові вирушив у дорогу. Довго котився він, доки не докотився до того поля, де працював селянин.
Побачивши його на ріллі, кавун закричав:
- Гей, батьку мій, який оре на биках! Іди скоріше сюди, покуштуй страву, бо вона охолоне!
Селянин почув, що хтось кличе його, і здивувався: адже на полі нікого не було. Чий це голос? Хто б це міг бути? Озираючись на всі боки, він пішов у тому напрямі, звідки чувся поклик, і, коли підійшов ближче і придивився, здивуванню його не було меж - перед ним з вузликом на голові лежав кавун.
Побачивши селянина, кавун повторив:
- Розгорни вузлик, батьку, поїж!
Селянин дуже зрадів новоявленому синові. Він відчув до нього батьківську любов, підняв його на руки і поцілував.
Коли селянин взявся за їжу, кавун сказав:
- Дозволь мені, батьку, попрацювати замість тебе.
Селянин засміявся.
— Ти ще дуже малий, синку,— лагідно сказав він.— Боюся, щоб ти не провалився з головою в гній.
– Ні, батьку, не бійся за мене. Я переходитиму від одного бика до іншого, а в разі небезпеки заберуся на плуг.
Хоч як відмовляв його селянин, кавун не послухався. Швидко покотився він у поле і почав голосно понукати биків. Робота йшла справно. Селянин тільки руками розводив: «І звідки у малюка така спритність?!»
Він ліг відпочити в прохолодній тіні дерева. А кавун тим часом орав, переходячи від одного бика до іншого і намагаючись не провалитися в гній, який вони залишали за собою. Але ось кавун захотів перебратися на плуг, але сил своїх не розрахував і впав прямо в гній. Бики рушили далі, а кавун залишився лежати на місці.
Селянин прокинувся і побачив, що бики стоять, а кавуна ніде немає. Він взявся до роботи сам. Надвечір, закінчивши орати, він випряг биків і вирушив додому.
Незабаром у поле прийшла жінка збирати гній. Вона побачила кавун і допомогла йому вибратися з бруду. Кавун був дуже сердитий:
- Відповідай, куди поділися мої бики! Чи не ти їх украла?
Бідолашна жінка злякалася і, щоб відвести від себе підозри, сказала:
- Твоїх биків повів раджа. Він пішов отой дорогою.
І вона вказала дорогу. Почувши це, кавун розлютився. Він то бліднув, то зеленів і всіляко лаяв раджу. Коли ж гнів його трохи вщух, він вирішив вирушити за биками. Збудував собі віз із очерету, впряг у нього двох мишей і рушив у дорогу.
Дорогою йому зустрілася мураха.
- Куди прямує цей чудовий візок, дядечку? - Запитала вона.
- Раджа викрав двох моїх бугаїв, за своє добро я постояти готовий! – відповідав кавун.
Мураха попросила взяти її з собою.
- Ну гаразд, сідай мені у вухо, - погодився кавун і посадив мураху собі у вухо.
Поїхали вони далі. Дорогою їм зустрілася пантера.
- Куди прямуєш, дядечку? - Запитала вона.
Кавун відповів їй те саме, що й мурасі. Пантера попросила її взяти з собою. Кавун погодився, і вони вирушили далі.
Потім вони зустріли тигра. Він також приєднався до них.
Їхали вони досить довго і нарешті приїхали до палацу раджі. Тут кавун наказав передати раджі свою умову: «Якщо негайно не поверніть мені моїх бугаїв, нарікайте на себе. Або поверніть бугаїв, або готуйтеся до битви!»
Ця зухвалість так розгнівала раджу, що його очі налилися кров'ю, і він наказав негайно кинути кавун на поживу козам.
Наказ раджі було виконано. Але кавун уночі випустив пантеру на волю і сказав їй:
- Загризи всіх кіз і наїсися досхочу!
На ранок пантера розправилася з усім стадом, а слуги раджі прибігли до нього зі скаргою, що кавун перегриз горло всім козам. Раджа розлютився. Він наказав кинути кавун на поживу бикам.
Вночі, лежачи біля бугаїв, кавун випустив зі свого вуха тигра і звелів йому прикінчити всіх бугаїв. На ранок тигр прикінчив їх.
Раджа дізнався про це, і розум його мало не знітився від гніву. Він наказав кинути кавун на поживу слону.
Потрапивши до слона, кавун витяг з вуха мураху. Та залізла слону в хобот і залоскотала слона до смерті.
Коли наступного ранку раджі доповіли, що кавун все ще цілий і неушкоджений, той більше не гнівався. Він наказав дати кавуну двох биків і вивести його зі свого царства.
Так кавун, анітрохи не постраждавши, повернувся додому до селянина та його дружини та привів їм двох биків.