В одному селі, на схилі пагорба жив собі хлопчик на ім‘я Петро. Його батьки, як і більшість мешканців того села, тримали овець. В селі було прийнято по черзі доглядати всіх овець разом на пасовиську і коли Петрові виповнилось 10 років, громада вирішила що він вже достатньо дорослий щоб бути чабаном і дала йому дозвіл випасати овець.
Та пасти овець виявилось неабияк нудно! І як тільки хлопець не намагався себе розважити, і лазив по деревах, і переслідував овець, та ніщо його надовго не займало. Тоді геніальна думка з‘явилась в його голові - він піднявся на вершину найвищого дерева і почав кричати в сторону села: «Вовк! Вовк! Вооовк! Вооооовк!»
Селяни почули його крики, і озброївшись сокирами, вилами та мотиками прибігли на пасовисько щоб урятувати отару. Проте прибігши на пасовисько вони не побачили ніякого вовка; вівці мирно паслись, а на дереві сидів хлопець і щосили реготав, оце так забава! Селяни були дуже роздратовані, і Петрику немало перепало вдома за його такі забави.
І якийсь час все знову йшло добре - вівці паслись і селяни потроху стали забувати про той випадок, та хлопцеві знову стало нудно. І в один з днів він взяв кілька паличок і став бігати навколо овець б‘ючи їх і щосили викрикаючи - «Вовк! Вовк! Вооовк! Вооооовк!» І знову переполохані селяни хто х чим, хто з вилами а хто і просто голіруч прибігли боронити своїх овець, та як і минулого разу замість грізного вовка їх очікувало лиш розчарування. Цього разу ох як дісталось малому, його навіть відправили спати без вечері! Ще довго люди згадували про його дійства і щоразу кидали грізні погляди в сторону малого Петрика, та як і зі всім буває ця подія також з часом призабулась, і селяни знову довірили своїх овець хлопчаку.
Одного дня, випасаючи овець малий помітив що деякі з них нервують і дуже неспокійно себе поводять. Він не знав через що вони себе так поводять і вирішив подивитись в чому причина такої поведінки. Петро поліз на високе дерево і раптом побачив величезного вовка який наблизився до отари і вже почав полювати на овець. Переляканий до смерті маленький чабан щодуху кричав «Вовк! Вовк! Вооовк! Вооооовк!» проте ніхто в селі на його крики не відгукнувся. Люди зачувши крики лиш хитали головами - "О, то знов той дурненький Петро"
Лише коли інший хлопець прийшов змінити Петрика і побачивши розідраних овець також почав кликати на допомогу прибігли селяни, та вже нічого було рятувати, хіба малого переляканого і захриплого хлопчака що раз за разом повторював «Вовк… Вовк… Вовк…»
Ось так маленький Петрик отримав урок, що якщо ви завжди будете брехати, люди зрештою перестануть вірити вам; і тоді, коли ви говорите правду, вони не будуть вже вам вірити.