Хлопчик і вітер
Про те як нагороджується сміливість, а також про те, що щастя любить тишу.
Жила-була одна жінка, і був в неї син. Жінка була дуже хвора і слабенька, тому мусив її син ходити до амбару по борошно. І ось одного разу пішов він по борошно, і тільки но вийшов з амбару – налетів на нього північний вітер, забрав в нього все борошно і помчав собі геть. Хлопчик знов пішов до амбару, але вітер знову налетів на нього і все забрав. Те саме сталось і третього разу. Подумав хлопчик що вітер погано вчиняє і розсердився на нього. Тому вирішив він розшукати північний вітер і забрати в нього своє борошно.
І ось, вирушив хлопчик в дорогу. Дорога була довга. Він йшов-йшов, і нарешті прийшов до північного вітру.
- Добридень – сказав хлопчик.
- Доброго дня – відповів вітер, непривітливим голосом. – Що тобі потрібно?
- Хочу попросити щоб ти віддав мені моє борошно, яке ти забрав в мене біля амбару. – сказав хлопчик. – Ми люди бідні, і якщо ти забереш останнє в нас то нам нічого не залиниться, крім як з голоду померти.
- Немає в мене твого борошна – відповів вітер. – Але якщо ти так сильно потребуєш, то я дам тобі скатертину. Але не просту! Якщо скажеш їй «Скатертина, розстелись і пригости мене найсмачнішими стравами» то вона дасть тобі все що захочеш.
Хлопчик зрадів, взяв скатертину і пішов додому. Але дорога була дуже довга, за один день не здолати. Тому він пішов до постоялого двору, щоб там переночувати. Коли всі поястояльці зібрались на вечерю, він витягнув скатертину і сказав: - Скатертина, розстелись і пригости мене найсмачнішими стравами.
Не встиг він цього вимовити як скатертина все виконала. Всі зраділи і почали її хвалити. Хлопчик був дуже добрий і зі всіма поділився. Але нікому так не сподобалась скатертина як хазяйці постоялого двору. Адже з такою скатертиною не треба ні жарити, ні варити, ні на стіл накривати, ні потім прибирати. Позаздрила вона хлопчику.
Коли настала ніч і всі лягли спати, хазяйка взяла іншу скатертину, на вигляд точно таку саму як та, що північний вітер дав хлопчику, і поміняла їх. Але та інша скатертина не могла і куском чорного хліба нікого пригостити, не те що смачним обідом.
Зранку хлопчик встав, взяв свою скатертину, і вирушив у дорогу. Ввечері він був вже вдома, біля своєї мами.
- Ну, - сказала вона.
- Був я у вітра. Він по чесному зі мною розрахувався. Дав мені скатертину. Але не просту! Ти тільки скажи їй «Розстелись, і пригости мене найсмачнішою їжею!».
- Оце так диво! – сказала мама. – Але поки на свої власні очі цього не побачу – ні за що не повірю.
Хлопчик поспішив до столу, розстелив скатертину і сказав:
- «Скатертина, розстелись і пригости мене найсмачнішими стравами». Однак нічонго не відбулось. І навіть куска чорного хліба не з’явилось. – Що ж робити, прийдеться знову йти до північного вітру.
Вирушив хлопчик в дорогу, йшов – йшов і прийшов. І сказав:
- Добрий день тобі, північний вітер! Віддавай мені борошно, яке забрав в мене. Твоя скатертина ні на що не годиться.
- Немає в мене його. Дам тобі козла, який дає золоті дукати. Коли скажеш йому «Козел, роби гроші», то одразу отримаєш золото.
Хлопчик був не проти мати такого козла. Взяв його і вирушив назад у дорогу. Але дорога була довга, за день не пройти. То ж наніч він зупинився на постоялому дворі. А перед тим як попросити їсти і пити, вирішив перевірити, чи правду казав вітер про козла. В коли він сказав «Козел, роби гроші», то переконався, що той таки не обманув.
Як побачив хазяїн постоялого двору того козла, то одразу позаздрив хлопчику. І коли той заснув, він забрав його козла, а замість нього дав йому звичайного, який звісно ж не міг дати жодного золотого дуката.
Зранку хлопчик встав, взяв свого козла і пішов додому. Прийшов до мами і сказав:
- Все-таки вітер – хороший. Він дав мені козла, та не простого, а такого що робить гроші. Треба тільки сказати йому «Козел, роби гроші!» і він тут же буде робити золоті дукати.
- Оце так чудо! Ні за що не повірю поки на власні очі не побачу – відповіла його мама.
- «Козел, роби гроші» - сказав хлопець. Але козел зробив дещо інше, зовсім не дукати.
Знову пішов хлопець до вітру. Сказав що так не піде і попросив розрахуватись за борошно.
- Більше я тобі нічого дати не можу – відповів вітер. – Хіба що захочеш взяти мою стару палку. Скажи їй «Бий, моя палочка» і вона буде битись до тих пір поки не скажеш їй «Стій, моя палочка».
Дорога додому була довга і знову зайшов хлопець на постоялий двір. Але цього разу він вже зрозумів що сталось і зі скатертиною і з козлом. Тому як тільки зайшов, то зразу влігся на лавку і голосно захропів, ніби міцно спав.
Злий хазяїн подумав що хлопець знову приніс чарівну річ, і подумав що для чогось та палка та й згодиться. Знайшов іншу, схожу до неї, поклав біля хлопця. І вже хотів забрати справжню, коли хлопець закричав
- Бий, моя палочка!
І як почала палка бити і лупасити, що хазяїн аж застрибав по столах і лавках. І кричить:
- Накажи своїй палці хай перестане бити, а то заб’є мене до смерті. Віддам я тобі і скатертину, і козла, тільки не бий.
Хлопчик вирішив що хазяїн вже отримав своє. Та й сказав
- Стій моя палочка.
А потім поклав до кишені скатертину, взяв палку, взяв шнурок, яким був прив’язаний козел , та й зі всім цим добром пішов додому. Чесно розрахувався за борошно північний вітер.