Казки народів світу

Жив-був колись такий собі Федір Набілкин. Силою був він обділений, зате розум мав сильний. Зробив він собі шатро, сідло, за меча взяв косу, сів на коняку і подався у мандри. 

Їхав він, їхав і попав до великого міста. Бачить - край шляху стоїть стовп. Він миттю витяг з кишені олівця і написав записку, що такого-то року, в такому-то місяці і такого-то числа проїжджав через це місце дужий богатир Федір Набілкин - ззаду його не доганяти, спереду не зустрічати, а здалеку зупинитись, шапку зняти та низько уклонитись. Прибив цей папір до стовпа та рушив далі. 

Незабаром їде тим шляхом богатир Дубовик. Прочитав він той папір і дивується: "Що ж то за такий новий богатир об‘явився? Як же на нього бодай поглянути: ззаду доганяти не дозволено, спереду зустрічати заборонено, прийдеться здалеку кланятись." 

Дубовик зробив зо три версти гаку, заїхав наперед, шапку зняв і гукає: 

- Доброго здоров‘я тобі, дужий богатирю Федоре Набілкин. Хочу стати твоїм молодшим товаришем. Як повелиш їхати, спереду чи позаду?

- Позаду, - відповідає Федір Набілкин. 

Повернувся Дубовик назад і поїхав за ним слідом. 

Приїхали вони на широкий зелений луг. Федір Набілкин пустив свою конячку пастись, в сам поставив шатро і ліг спочивати. 

І богатир неподалік розкинув своє шатро. 

Вранці Дубовик встав перший і почав свого меча гострити на бруску. А Федір Набілкин побачив те і давай свою косу на камені виточувати. Меч гостриться тихо: вжих-вжих, а коса - дзень-дзень об камінь. Дубовик думає: «Але й меч у цього богатиря, он як дзвенить, не те, що мій». 

Пробули вони на лугу два дні, а на третій Дубовик каже Федору Набілкину:

- Тут неподалік живе триголовий змій - Смок. Він викликає богатирів до себе на бій. Ти поїдеш, чи мене може пошлеш? 

- Де ж мені об таку дрібноту руки поганити! - аж підскочив Федір Набілкин. - Їдь ти. 

Богатир зібрався і поїхав, а Федір Набілкин ліг спати. 

Під‘їжджає Дубовик до Смока. А той йому каже:

- Ти хто такий будеш? А чи не сам Федір Набілкин? Чував я про тебе. 

Бачить Дубовик: Смок боїться нового богатиря. От він і каже:

- Так, я і є сам Федір Набілкин. 

- Ну що ж, Федір Набілкин, будемо битися чи миритися?

- Е ні, нечиста ти сило, не для того їхав сюди Федір Набілкин щоб миритися, будемо битися!

Вихопив Дубовик свого гострого меча і відрубав змію всі три голови. Дві голови втоптав у болото, а третю настромив на меча і везе свому старшому товаришу. Приїхав і питає:

- Куди велиш змієву голову діти?

- Та кинь у кущі. - той тільки рукою махнув. 

В ту пору проїжджав мимо богатир Горовик. Побачив він записку і здивувався: от би з ким мені зустрітись. Поїхав по слідах і попав на зелений луг. Поклонився здалеку Федору Набілкину і каже:

- А чи не візьмеш мене, могутрій богатирю Федоре Набілкин, у товариші?

- Гаразд. Став тут своє шатро.

Ось і Горовик розкинув своє шатро. А вранці він каже Федору Набілкину:

- З'явився у нашому краї злий Смок із шістьма головами. Ти може сам поїдеш з ним битися, чи мене пошлеш?

- Буду ще я такою дрібнотою руки поганити. - аж сплюнув Федір Набілкин. - Їдь ти.

Поїхав Горовик, відрубав Смоку всі шість голів а одну привіз напоказ. 

- Куди скажеш подіти змієву голову? - питає.

- Та кинь он під кущі.

І пішла повсюди гучна слава про богатиря Федора Набілкина. Почув про нього і дев‘ятиголовий Смок. Викликає він богатиря на бій. Хотів Федір Набілкин і цього разу послати когось із своїх молодших богатирів, але вони всі твердо відмовились. Кажуть:

- Ми вже їздили, то тепер твоя черга. А Смок тільки тобі і буде під силу, ми з ним не впораємось. 

Нічого робити, треба їхати. Зібрався Набілкин, сів на свою шкапу і вирушив. 

Смок чекав-чекав богатиря, урвався йому терпець, і сам вирушив йому назустріч. Як побачив Федір Набілкин дев‘ятиголове страховисько, перелякався і чимшвидше назад давай повертати. А Смок за ним кинувся. 

З переляку збився Федір Набілкин з ходженої дороги і натрапив на закинуту. Мчав він, мчав по пустинній дорозі і попав у трясовину. Смок також з поспіху не розгледів трясовини і сам туди влетів, тільки дев‘ять голів і стирчать. Федір Набілкин був неважкий і враз з трясовини вискочив, а величезний Смок погрузнув там добряче. Роздивився Федір Набілкин, що Смок добре там засів, навіть не поворухнеться. Побачив меча Смока, ледве підняв і давай рубати тому голови - одну за одною. Відрубав всі дев‘ять голів, меча в болото втоптав і пішов назад пішки- кобилу з трясовини ніяк не витягнути. 

Повертається на луг і кричить богатирям:

- Егей, молодці! Йдіть одразу же до болота-трясовини та приведіть но мені мого коня богатирського. Я там зі страхітним Смоком воював і всі голови йому відрубав.

Пішли богатирі до болота-тоясовини, і справді бачать, валяються в болоті дев‘ять голів змієвих. 

- Просто диво! - кажуть. - Що ж це за силач, втоптав велетенського Смока у трясовину і дев‘ять голів йому відрубав. І чим? Навіть дивитись нема на що, не меч, а коса якась. 

Витягнув Горовик шкапу та й приніс її господарю. 

Ще більша і ще дальше пішла слава про могучого богатиря, почув про нього і цар Храпун. Захотілось йому мати при собі такого кремезного богатиря, що навіть дев‘ятиголового Смока здолав. Послав цар йому запрошення. 

Приїхав Федір Набілкин до палацу. Цар наказав пошити йому найкращий одяг, відвів йому пишні покої, приставив до нього слуг та кухаря. 

Живе собі Федір Набілкин у палаці з блаженством, живе рік, два, а на третій рік виступив проти царя Храпуна сусідній страшний цар Хапун. Привів він таке військо, що й не полічити, став ним під столицею царя Храпуна і посилає йому звістку - на бій викликає. 

Злякався цар Храпун і питає Федора Набілкина:

- Що ж мені робити? Здолає вмить мене цар Хапун...

- Не здолає! - відповідає Федір Набілкин. - Не турбуйся, батьку, йди відпочивати, я сам буду з ним воювати. 

Цар Храпун солодко потягнувся і влігся спати, а Федір Набілкин звелів всім кравцям, шевцям, теслям та столярам негайно прибути до столиці, і зі своїм інструментом. І негайно всі майстри із усього царства прибули до столиці - кравці з голками, шевці з шилами, теслі з сокирами, а столяри з пилами. 

Вийшов до них Федір Набілкин і каже:

- За три дні зробіть мені сім полків дерев‘яного воїнства. 

- Гаразд, зробимо! - сказали майстри і взялись до роботи. 

Коли дерев’яне військо було готове, Федір Набілкин наказав виставити його за містом. 

Так і зробили. А тим часом справжнє військо Федір Набілкин сховав у кущах. 

Прокидається наступного ранку цар Хапун - а проти нього стоїть сім полків війська царя Храпуна. Отже, треба розпочинати війну. Цілий день солдати царя Хапуна завзято стріляли в солдатів царя Храпуна. Спалили весь порох і розстріляли всіленькі патрони, але нікого не вбили. Дивується цар Хапун: що то за чарівне військо виставив цар Храпун? 

Тим часом Федір Набілкин скомандував справжньому війську діяти. 

Вибігли солдати з кущів і давай стріляти по війську царя Хапуна. Стріляли-стріляли, усіх перебили, а царя Хапуна полоненим взяли і до царя Храпуна повели. 

Розбудив його Федір Набілкин і каже:

- Як накажеш, батьку, з полоненим вчинити?

Цар очі протер, і бачить - стоїть перед ним зв‘язаний Хапун. Зрадів дуже, розхоробрився. Каже:

- Зарядити його у гармату і стрельнути в ту сторону, звідки прийшов. 

Так і зробили. Тоді поїхав цар за місто, дивиться - все враже військо полягло, а його солдати - живі-здорові. 

- Як ти це зроив? - запитує Федора Набілкина цар. - У Хапуна ж було разів в три більше сили. 

- Я, - відповідає йому Федір Набілкин, - воюю розумом, а не силою. 

Тоді цар Храпун поставив Федора Набілкина найголовнішим командувачем над своїм військом, а сам пішов спати. 

Тепер він спав спокійно, тому що ніхто із сусідніх царів і не думав виступати проти нього війною.